Президент однієї із найстаріших команд Вищої ліги Києва «Альтернативи» Валерій Чернєв – про історію заснування команди, її пам’ятні моменти і легендарних гравців, причини відкочування назад, правило «один гравець – одна команда» і майбутнє
Президент однієї із найстаріших команд Вищої ліги Києва «Альтернативи» Валерій Чернєв розповів нам історію заснування команди, її пам’ятні моменти, пояснив причини відкочування назад, поділився своїми враженнями про її легендарних гравців, правило «один гравець – одна команда» і зазирнув у майбутнє.
«Змагання АФЛУ ніколи не були визначальними в історії нашої команди»
– Як зародилася Альтернатива?
– Починалося все банально. Я переїхав до Києва, а любов до футболу була і треба було чимось зайнятися. Спільними зусиллями разом з моїм другом Олександром Чикаловцем, який потім довгий час був капітаном, створили команду «Альтернатива». Це був колектив друзів-однодумців. Потихеньку грали, але апетит приходить під час їжі і з часом все ставало професійніше, долучалися більш класні гравці, тренери підтягувалися. І так вийшло, що згодом «Альтернатива» чогось та й досягла.
– За час існування в команді працювали тільки двоє тренерів – Віталій Шишов і Микола Костенко?
– Ні, взагалі їх було троє. Першим тренером був Геннадій Бич. Він деякий час тренував, але тоді був діючим арбітром Вищої ліги і в нього часто не виходило. Тож він сказав, що не може нас далі тренувати і ми з ним мирно розійшлися. Далі ми працювали з Віталієм Шишовим, а тепер з Миколою Костенком.
– Що кожен із цих тренерів дав команді?
– Ми вдячні усім тренерам. Вони усі зробили свій внесок у розвиток команди і кожен був потрібен на своєму етапі. У кожного був свій підхід до тренувального процесу.
З Геннадієм Бичем процес проходив у ігровій і жартівливій манері – все подобалося, бо він прищепив більш технічний швидкий футбол.
Далі працювали з Віталієм Шишовим, а там було більше мотиваційних моментів плюс позафутбольна атмосфера завжди дозволяла приємно працювати.
А Миколу Петровича всі знають – це професіонал з великої літери. У нього все на найвищому рівні – умовно кажучи по п’ять тренувань на тиждень. Якщо не тренуємося, то команда виконує різні вправи згідно його тренувального плану, який він надає і всі його виконують. Основні здобутки, звісно, уже були з Миколою Петровичем. Так склалося, бо коли були попередні тренери, «Альтернатива» не мала можливості надати їм деяких гравців і певний ресурс. На сьогодні ми із задоволенням працюємо з Миколою Петровичем, а далі буде видно.
– У «Альтернативи» великий досвід участі в турнірах під егідою АФЛУ. 2014 року ви виграли Першу лігу Елітного фіналу АФЛУ, а 2016 року програли фінал Вищої ліги Елітного фіналу «Чорному морю». У Всеукраїнському фіналі був виліт у чвертьфіналі Першої ліги 2017 року, а також поразка у головному фіналі 2018 року. Що з цих усіх виступів запам’яталося найбільше?
– Насправді ми ніколи серйозно не сприймали турніри АФЛУ. Це більше як додатковий турнір в кінці сезону. Ми тоді не виступали у Кубку України, команда «варилася» в Києві і ці змагання розглядалися більше для того, щоб згуртувати колектив на виїздах, подивитися хто чого вартий. Це було щось на кшталт виїзного варіанту відпочинку. Змагання АФЛУ ніколи не були визначальними в історії «Альтернативи». Абсолютно не хочу принизити ці турніри, але так склалося, що вони для нас ніколи не були важливим.
От коли Всеукраїнський фінал АФЛУ проводився в Києві і ми програли в фіналі, то я вважаю, що тоді «Альтернатива» вийшла на свій пік і неодмінно б виграла той турнір. Ні в якому разі не принижуючи заслуги «Viva cup», що абсолютно чітко зіграв і розібрався – питань немає. Тоді грали два тайми по 12 хвилин «брудного» часу, а це фактично 15 хвилин гри. Ми пропустили два швидких голи, а потім тотально домінували і нам банально не вистачило часу.
Той турнір хотілося виграти і на ньому справді ставилося завдання перемогти. Це був наш останній турнір під егідою АФЛУ. Він і запам’ятався найбільше, бо ми прагнули його виграти, але не вдалося. Проте це все одно був для нас досвід для наступних турнірів. Після того ми вже виступали у Кубку України і це був ніби як підготовчий етап до цього, бо ми спробували свої сили проти хлопців з інших регіонів, а не тільки грали з відомим суперниками, бо в Києві вже всіх знаєш.
– А як же програний «Чорному морю» вирішальний матч Елітного фіналу АФЛУ 2016 року з рахунком 0:3. Невже цей матч стерся з пам’яті?
– Особисто у мене мало вражень, бо я тоді був травмований і не їздив з командою на турнір. Можливо, хлопцям цей матч і запам’ятався, але я передаю свої власні враження. Я дивився його, але коли ти там на місці і «варишся» разом з командою, то відчуваєш ті емоції, а коли я тільки на 20 хвилин часу увімкнув подивитися гру, то не дуже тим перейнявся. Але тоді, та й зараз, «Чорне море» є командою ветеранів, що мені дуже сильно імпонує. Думаю, що вони тоді перемогли абсолютно заслужено, а ми не розібралися як правильно з ними грати.
«Конкуренція у Вищій лізі чемпіонату Києва завжди була на найвищому рівні»
– Ви вже дев’ятий сезон проводите у чемпіонаті Києва. Який із цих сезонів був найконкурентнішим і залишив по собі найяскравіші спогади?
– Я можу констатувати і впевнений, що це не тільки мої враження, а й усіх учасників чемпіонату, що Вища ліга Києва весь час безперечно була досить конкурентною і ніколи не було такого, щоб був якийсь явний фаворит. Так, нам вдалося в сезоні 2016/17 стати чемпіонами за 4 тури до кінця, ну і ще «SKIDKA» в сезоні 2015/16 за 3 тури до кінця виграла, але все одно було напруження і за внутрішніми відчуттями ніколи не було враження ніби хтось гарантовано переможе.
Завжди є 4-5 колективів, що дійсно претендують на найвищі місця.
Ось, наприклад, візьмемо цей сезон. Навряд чи «Альтернатива» за рівнем на сьогодні відповідає Вищій лізі, але конкуренція від цього менше не стає. І немає сильної «Альтернативи», але приходять інші колективи. Це про що свідчить? Про те, що цей авторитетний турнір приваблює найякісніших гравців. Так що реально важко виділити якийсь конкретний сезон. Конкуренція завжди була на найвищому рівні. Звісно, мені сподобався сезон 2016/17, коли ми достроково стали чемпіонами. Це був мій улюблений чемпіонат, бо тоді було найменше нервів (посміхається).
– Чи є гравці, яких ви можете назвати легендами клубу?
– Так, безумовно. Я вважаю, що таким є Андрій Науменко, який зараз тренує і грає за «Eldorado», – це людина, яка починала шлях з «Альтернативи» і досі би за нас грала, але є різні нюанси. Якби збереглися інші умови, я впевнений, що ми його втримали б, але ми його цінуємо. Ігор Киян – людина, яка з нами довгий час працювала і завжди ставилася з повною відповідальністю до всіх матчів. Андрій Бузинний також був з самого початку і грав у нас довгий час.
Дмитро Шульга і досі залишається в команді, і є на сьогодні капітаном. Ніякою дзвінкою монетою не могли його заманити (посміхається). Не можна не відзначити Миколу Воронюка – талісман команди. Він завжди з нами, досі грає, досі в обоймі. Можна згадати й інших ключових гравців, які допомагали нам вигравати чемпіонати. Але ті, хто був мною названий – це стовпи команди, на яких вона базувалася. Це ті, хто з нами пройшов червоною стрічкою крізь всю історію «Альтернативи», тому я б виділив їх більше за всіх.
– Який трофей вважаєте найважливішим?
– Якщо не брати до уваги пляжні заслуги, де у нас є більш вагомі успіхи, то вважаю, що два наші чемпіонські звання у Києві багато чого вартують. Ми пройшли свій шлях абсолютно чесно, тобто починаючи з Вищої ліги, яка тоді в чемпіонаті міста була нижче Суперліги. Ми всі ліги вигравали за спортивним принципом і досягли двох перемог у чемпіонаті Києва. Я вважаю це таким собі піком «Альтернативи», і в той самий час ви можете провести паралелі з Кубком України, бо наш шлях в ньому в ті сезони теж складався досить вдало. Ті 2-3 роки я б назвав ударними. Чемпіонства у місті Києві і вихід до фіналу чотирьох Кубку України – це дві вершини, які б я виділив. Це вагомі досягнення особисто для мене. Не знаю, як для хлопців, які грали, але думаю, що той же півфінал Кубка України запам’ятався і залишився у пам’яті усіх футзалістів, які тоді грали.
– Яка ваша думка про правило «один гравець – одна команда»?
– Я абсолютний прихильник цього правила. І виступав за нього ще тільки коли виникали ідеї про це все. Моя особиста думка, що гравець, який грає у колективі, має бути відповідно оцінений, адекватно заробляти, бо всі ж віддають своє здоров’я, час, сили, і за це все команда має йому віддячити ігровим часом, преміями і т.д. Але і гравець має чітко розуміти, що він повинен максимально викладатися для здобуття трофеїв цією командою.
Всі знають ситуації, коли 6-7 матчів за вихідні і саме остання гра припадає на твою команду. І в якій формі перебуває гравець? Мені, як президенту, це, м’яко кажучи, неприємно спостерігати. На мій погляд, правило «один гравець – одна команда» треба вводити суворіше, ніж це робиться зараз. Весь світ працює за цим правилом і ніде нема ніяких проблем. Зараз ми самі себе трохи обманюємо. Федерація боїться, що втратить в кількості команд і буде менше заробляти і так перебуваючи в плачевному стані. Футзалісти бояться, що вони почнуть менше заробляти, якщо їх обмежать. Президенти бояться, що доведеться більше витрачати, щоб утримувати гравців. Коло замикається. Ніби всі хочемо, але віз і нині там, як у відомій басні Крилова.
Вважаю, що не треба цього боятися. Якщо дивитися з точки зору Федерації, то з’являться нові команди. З точки зору гравців – їхній рівень доходів не впаде, бо їх будуть цінувати команди і адекватно платити. З точки зору президентів – кожен має чітко для себе визначити для чого воно йому треба і в якій лізі виступати, які трофеї здобувати. Тобто у підсумку нічого не станеться. Але до цього треба всім прийти і з боку Федерації має бути прийняте тверде рішення. Одна команда – один гравець, а далі плачте – не плачте, а нікуди не дінетесь – будете грати. Наразі цього немає. Особисто за себе кажу, що я чекаю цього рішення і підтримую його обома руками.
«Граю, бо ще пил трохи з-під копит виходить»
– Ви зараз знову повернулися до гри. Які ваші безпосередні враження з майданчиків баталій Вищої ліги?
– Насправді я завершив кар’єру декілька років тому, бо молодь уже є. А це так – ще пил трохи з-під копит виходить (посміхається). Але насправді вже треба завершувати і за ветеранів грати. Я ніколи не зможу розлюбити футзал і це мені приносить надзвичайне задоволення. А особливо коли навколо всі молоді і перспективні хлопці, то від цього отримуєш потрійне задоволення. Таких емоцій, Коли цілий робочий тиждень важкий, то тренування та особливо ігри дарують емоції і є якоюсь віддушиною. Вся енергія і накопичене напруження виплескується туди. Так що я отримую величезне задоволення і вдячний Миколі Петровичу та хлопцям, що можемо і маємо змогу грати у Вищій лізі. Думаю, що цей рік допливемо, а далі буде видно.
– Які ваші підсумки першого кола для команди? Ви, так би мовити, очолюєте нижній пелотон команд.
– Найкращі серед найгірших – ми так між собою іноді жартуємо (посміхається). Насправді на цей сезон завдання не є таємницею ні для хлопців, ні для мене. У тренера амбіції завжди вищі - він намагається брати вищі планки. Втім, якщо об’єктивно оцінювати, знаючи можливості та й ресурс, який є наразі, нашим завданням є залишитися у вищому дивізіоні.
На жаль, нам не вдалося зіграти з командою «GRIFON», бо двічі спрацював ковідний протокол і у них не було можливості зіграти через хворих гравців. Якби ми ще з ними зіграли, то я міг би підвести такий 50%-й підсумок.
Я вважаю, що на сьогодні завдання ми виконуємо, а наскільки вдало вже вирішує тренер. На мій суб’єктивний погляд, навіть не можу згадати де ще ми мали взяти очки. Думаю, що ми перебуваємо на тому місці, де й повинні бути. Зачепитися вище об’єктивно немає ніяких шансів. Ми провели досить вдалий поєдинок з «ХІТом-2», пощастило розібралися у стартовому поєдинку з «Софія-Phiten». А вже відповідно від результату матчу з «GRIFON’ом» будемо робити інші висновки. Повторюся, що завдання – залишитися у Вищій лізі, а там як пощастить.
– З чим пов’язано те, що загальний рівень команди суттєво «просів»?
– Ніяких таємниць немає. Ми фінансування в команді не скорочували – воно залишилося на тому самому рівні, що й було. Просто команди, які сьогодні претендують на лідерські позиції, підняли бюджети. Не беруся стверджувати наскільки вони великі чи малі, бо мені це достеменно не відомо, але знаю, що не «Альтернатива» знизила рівень фінансування, а покращилися умови у команд з верхньої шістки.
Я не бачу в цьому ніяких проблем. Це певний період, розвиток і досвід для нашої команди. Треба з цього також виносити якусь користь. На мою думку, треба або знаходити молоді таланти або виховувати ту ж саму молодь і давати з ними результат на наступний сезон, чи через один і т.д. Необхідно з цим жити і розраховувати на тих людей і відштовхуватися від тих можливостей, що ми маємо на сьогодні. Якщо підсумувати, трагедії ми не робимо, а рухаємося вперед. Намагаємося знаходити молодь і розвивати людей, які грали в Першій і Другій лігах.
– Яким ви бачите майбутнє «Альтернативи», наприклад, років через п’ять?
– Шлях розвитку команди, який я бачу – це виховання власних талантів. Про що йдеться? Це хлопці 17-20 років, які постійно в обоймі і тренуються в команді. Виріс гравець, пограв 2-3 сезони, засвітився – молодець, працюй далі і йди вище, а на підході ще 2-3 нових молодих дарування. Ось в такий спосіб розвивати і розбудовувати команду. Це мій особистий погляд, але все може змінитися.
Сьогодні так, а завтра знову все зміниться і може у нас з’явиться більше фінансування, щоб залучити класніших гравців. Сплав досвіду і молодості теж розглядаємо на майбутнє. Але глобальна схема – це гра у Вищій лізі міста Києва з розвитком і точковим введенням у склад молодих гравців, яких ми у себе ж виховуємо і награємо. Не буду казати про якісь дитячі школи, бо це все дуже далекі плани і про них зараз навіть нічого й говорити.
Вітаю всіх, хто причетний до футболу, футзалу і пляжного футболу, зі святами, щастя і здоров’я в новому році!
Джерело – Пресслужба ФФзК
