В наступному матеріалі я хочу розповісти про без перебільшення одного із найкращих воротарів з футзалу та пляжного футболу в історії незалежної України. Який, граючи багато років поспіль, за національну збірну, а також найкращі вітчизняні клуби, демонстрував самовіддану та видовищну гру, чим підкорив серця уболівальників з різних куточків нашої держави.
 

Свою кар’єру у футзалі Владислав Лисенко розпочав, як і більшість гравців – з великого футболу. На його перше в житті тренування, яке відбулось  8 березня 1989 року, Лисенка привів його старший двоюрідний брат Віталій Шишов, який на той час був діючим футболістом. У великому футболі Лисенко грав за різні команди та навіть встиг провести 2 сезони у Вищій лізі чемпіонату Казахстану, після чого, 2002 року, повернувся до рідного Києва. 

Вдома він почав грати у всі види футболу: футбол, футзал і пляжний футбол – енергії та бажання грати у молодого голкіпера вистачало. І на одному з матчів, а саме під час фіналу Кубку Києва, який відбувався на НСК «Олімпійський», його помітив видатний український тренер з футзалу Станіслав Гончаренко та запросив Владислава на перегляд у клуб «Інтеркас». Перегляд був під час товариського матчу, який складався з 3 таймів по 20 хвилин. В кожному таймі у воротах «Інтеркасу» виходив грати інший воротар. Перед завершальною частиною зустрічі «Інтеркас» вів в рахунку 7:0, а після виходу на поле Лисенка матч завершився 7:4 – майбутня зірка футзалу пропустила аж 4 голи в одному таймі! І коли по завершенню цього матчу донька Станіслава Гончаренка запитала його, що це за новий хлопець в команді, той спокійно їй відповів, що його звати 4:0. 
 

З такого курйозу розпочалась феєрична кар’єра талановитого воротаря, який згодом здобув низку трофеїв у футзалі та пляжному футболі: двічі переможець чемпіонату України з футзалу (по разу у складі львівських команд «Тайм» 2009/10 та «Енергія» 2011/12),  5 разів володар Кубку України (1 раз у складі київського «Інтеркасу» 2004/05, 1 раз у складі «Тайму» 2009/10 і тричі поспіль у складі «Енергії»  – 2010/11,2011/12, 2012/13), двічі володар Суперкубку України (2009 року у складі «Тайму» і 2017 року у складі київського «ХІТа»). Багаторазовий призер чемпіонату України з футзалу (двічі 2 місце 2004/05, 2006/07 і одного разу 3 місце 2005/06  у складі київського «Інтеркасу», 2 місце 2010/11 і 3 місце 2012/13 у складі «Енергії»,  бронзова медаль у складі київського «ХІТа» 2018/19). На клубній міжнародній арені виходив в елітний раунд (16 найкращих команд) Кубку УЄФА (аналог футбольної Ліги чемпіонів УЄФА) у складах таких команд: «Тайм» 2009/10, 2010/11 та «Енергія» 2012/13. У складі національної збірної України з футзалу став бронзовим призером турніру Ґран-прі у Форталезі 2008 року (неофіційний чемпіонат світу серед збірних команд, який проводиться в Бразилії з 2005 року), вийшов до чвертьфінальної групи Кубку світу 2008 року, вийшов в 1/4 фіналу чемпіонату Європи 2010 року.
 

У пляжному футболі список нагород не менш вражаючий: чемпіон України 2004, 2005, 2007 рр. у складі команди «Нова Ера», чемпіон України 2015 року у складі пляжної команди «ХІТ». У складі збірної України з пляжного футболу посідав такі місця: 1 місце – Євроліга Дивізіон С 2004 року, 3 місце – Суперфінал Євроліги 2004 року, 2 місце – Євроліга Дивізіон В 2006 року, вихід в 1/4  фіналу Кубку світу 2005 року.

Серед особистих нагород Лисенка титули найкращого воротаря чемпіонату України з футзалу 2005/06,2009/10, 2010/11, найкращий воротар Кубку України з футзалу 2009/10, 2011/12, найкращий воротар відбору на Кубок світу в Болгарії 2008 року, найкращий воротар попереднього раунду Кубку УЄФА 2012/13 з футзалу у Львові, найкращий воротар Євроліга з пляжного футболу у Дивізіоні В 2006 року. І це все ще далеко не всі нагороди іменитого українського голкіпера!
 

При особистому знайомстві з Лисенком, яке відбулось багато років тому у Львові, коли я мав честь очолювати фан-клуб команди «Тайм», а згодом і «Енергії», мені сподобались його простота і щирість, яка гармонійно поєднувалась з енергійністю і відмінним почуттям гумору. Також побачивши його руки, а саме перекручені та переламані у всіх можливих місцях від ударів м’ячем пальці, які вразили мене – спортсмена з багаторічним досвідом виступів у дзюдо і самбо, я усвідомив яку важку роботу виконує цей голкіпер. 

І не лише він один. Дивлячись на той подвиг, який щодня роблять наші спортсмени, здобуваючи в умовах повної байдужості, розкрадання коштів і системного знищення спортивної інфраструктури владою, медалі різноманітного ґатунку. Хочеться вірити, що той абсурд і корупція, які ми бачимо зараз, завершаться раніше, ніж закінчиться ентузіазм наших спортсменів, яким, на мою думку, і треба давати премії та нагороди. А не кабінетним горе-реформаторам, чиї «реформи» з року в рік лише погіршують ситуацію…

Джерело - Олексій Кучеренко, майстер спорту України з боротьби самбо, Народний голос України