Голкіпер київського «ХІТа» Владислав Лисенко – про виступи у Росії, рівень Екстра-ліги та своїх колег по амплуа
В перших турах чемпіонату України серед команд вищої ліги Екстра-ліга вражаючу надійність демонструє голкіпер київського «ХІТа» досвідчений 37-річний Владислав Лисенко, який в 6 матчах пропустив лише 5 м’ячів. В ексклюзивному інтерв’ю офіційному сайту Асоціації футзалу України Владислав розповів про деякі моменти своєї ігрової кар’єри та враження від Екстра-ліги після повернення до неї через три роки.
– Влад, ти на якийсь час випав з зору любителів футзалу в Україні. Нагадай, будь ласка, коли ти до нинішнього сезону грав останні матчі в Екстра-лізі?
– Це було три з половиною роки тому, коли я ще грав за львівську «Енергію». У мене закінчився контракт з «енергетиками», мені запропонували поїхати до Росії, і я поїхав до клубу «Прогрес».
– Як ти можеш оцінити той рік, що ти провів в російському чемпіонаті?
– Команда не відповідала рівню Суперліги. Наполовину склад був з гравців дитячої школи ЦСКА, а решта – гравці досить невисокого рівня. За той рік було багато матчів, де по моїх воротах завдавали по 40-50 ударів – практика була непогана. Я відіграв на своєму звичному рівні. Пригадую, що з підмосковним «Динамо» вдома зіграли 8:8. Багато чого нового побачив в цьому чемпіонаті, так що, рік там був проведений недарма. Була можливість ще залишитись в цій команді, після мене Кирило Ципун прийшов до «Прогресу», теж багато м’ячів там пропускав. Але я захотів повернутися додому.
– Як відбулося повернення в Україну? Відразу ж вдалося знайти клуб, які були варіанти?
– Я повернувся у 2014 році, і навіть не замислювався де грати. Було бажання грати в Києві, мені запропонували варіант з «ХІТом», і я був обома руками за. Вже не було бажання десь з дому виїжджати. Команда в нас тоді була достатньо пристойна, а те, що ми грали в Першій лізі, мене це не бентежило. Це років п’ять тому Перша ліга була слабенькою, а зараз, можу сказати, Перша ліга не набагато поступається Екстра-лізі.
– «ХІТ» широкому загалу вболівальників був більше відомий, як одна з провідних команд України з пляжного футболу. Чи грав ти цього літа в турнірах з пляжного та яке твоє особисте ставлення до цього виду футболу?
– Наш президент Володимир Котляр, коли ми ще грали в Першій лізі, сказав, щоб тренувальний та змагальний процес з пляжного футболу влітку ще був. Не можу сказати, як буде наступного літа, але думаю, що все буде по-іншому. Тому що зараз ми вже на професійному рівні. А про себе можу сказати, що я влітку не грав. Я робив операцію на ногах, були деякі проблеми з венами, і я відновлювався після неї. Взагалі, футзал мені подобається більше, для мене пляжний футбол – це шоу. Не стільки вид спорту, як шоу. Для глядачів може він і цікавий, але моє – це футзал.
– Ти повернувся в Екстра-лігу після великої перерви. Найнесподіваніше враження від неї після повернення?
– Несподіваним було те, що дуже сильно впав рівень футболістів. Такої молоді, як за часів, коли я був молодим та грав в «Інтеркасі», я наразі не бачу. Рівень впав дуже сильно. З організаційної точки зору проведення матчів чемпіонату стає цікавішим.
– В одному зі своїх інтерв’ю ти якось казав, що після міжнародних матчів готовий цілувати наших українських арбітрів. За три роки прийшло багато нових рефері. Що можеш сказати про рівень суддівства?
– Скажу, що я завжди вважав, вважаю і буди вважати, що у нас достатньо сильні арбітри. Я бачу, що і помилок у арбітрів небагато. Ще раз скажу, що в нас арбітри досить сильного рівня. За останній час до суддівства прийшло багато нових облич, вони вчаться, дивляться, і помітно, що з ними працюють, і навіть молоді арбітри – непоганого рівня.
– Тебе самого не дивує лідерство «ХІТа»?
– А чого воно має дивувати? В нас сильна команда, сильні футболісти. Чому воно має дивувати? Можливо, ми не розраховували на такий ривок, але ж ми готувалися, у нас завдання – чемпіонство. З мого боку хлопцям поставлене завдання, щоб м’яч до протилежних воріт в крові докочувався.
– В наш час в спорті футбольним командам, командам з ігрових видів спорту доводиться стикатися з різними проблемами – фінансовими, організаційними. Як з цим справа в «ХІТі»?
– В нас все дуже стабільно. Те, що президент говорить, оголошує, все виконується вчасно. І навіть ніхто над цим не замислюється. Ми думаємо тільки про футбол.
– На матчі з «Локомотивом» у заявці «ХІТа» було 12 футболістів. Чи не замало цього на довгій дистанції чемпіонату? Ще й Войтка віддали до оренди.
– Якщо відверто, то якихось людей ще треба брати. Якщо навантаження припадає на невелику кількість людей, то всю дистанцію пройти буде дуже важко. Якщо керівництво прийме рішення, то нам підсилення не завадить.
– Як в клубі справа з молоддю? Чи є під командою молоді футболісти, щоб з твоїм-то досвідом було кому його передати?
– Для мене з моїм віком в команді всі – молодь. У нас Валера Власовіч зараз на перегляді, керівництво по ньому приймає якесь рішення. А так, більш нікого немає. У нас команда достатньо з досвідом. Середній вік – більше 30 років. Це не забагато. Людина, як відчуває себе, такий її й вік.
– Не можна не запитати про наступне. Може, це й здалося, але ти зовні помітно схуд. Яка бойова вага у тебе зараз?
– Тримаю себе в руках, в тонусі. Вага зараз приблизно 89 кг. А раніше була під 95.
– У чому рецепт? Чи тільки фізичні навантаження або й особливе харчування?
– Все в комплексі. З тією моєю вагою було важкувато в роботі, в тренуваннях. Вирішив її знизити, і в мене десь вже на протязі року вага навколо 90 кг.
– Стосовно матчу з «Локомотивом» таке питання. Було дуже багато глядачів, яким спостерігати за грою було не дуже комфортно, та й самі футболісти, напевно, не в захваті від близькості трибун. Плюс покриття. Яка думка у самих футболістів з цього приводу, і чи не планує «ХІТ» перебратися в інший зал? Можливо на плей-офф.
– Мені навпаки, атмосфера дуже сподобалась. Те, що глядачі неподалік від залу, це нормально. Мені сподобалось. Десь так, як на «Камп Ноу». Набагато краще, ніж в КПІ. Коли заради гри приходять люди і за тебе переживають, це надихає. Навіть чутно, як хто дихає за спиною. А ми підчас гри абстрагуємось від глядачів, і сконцентровані тільки на грі. Я підчас гри глядачів і не чую.
– Ти сам двічі грав на чемпіонатах світу, тому не можливо не спитати твою думку з приводу виступу збірної на чемпіонатах Європи та світу.
– На жаль, у нас команда завжди на одному рівні. Ми не в змозі стрибнути вище, але й вниз не падаємо. Постійно якогось малого клаптика нам не вистачає. Навіть не знаю, з якої причини. Всі чемпіонати однакові. До 1/4 на чемпіонатах Європи спокійно виходимо, а далі – ніяк. Навіть, не знаю.
– А для тебе особисто тема збірної відкрита?
– Є ж керівництво команди. Нехай воно думає, нехай вирішує. Не вік же грає в футбол, так? Якщо людина підходить для збірної, в змозі принести користь, чому її не залучати?
– Якщо подивитися на останні 10-15 років, то в нашому футзалі постійно на виду і серед кращих футболістів в країні була ціла плеяда воротарів – Корнєєв, Попов, ти, Іваняк, Литвиненко. В чому, на твій погляд, причини такої сильної воротарської школи в Україні? Хоча в цілому той футзал, в який грають в нашій країні, яскраво вираженим атакуючим не назвеш. Чи є у нас на майбутнє міцні голкіпери?
– Звичайно, є. В «Урагані» Біров непоганий, є в «ЛТК/Інбев/НПУ» Сухов хорошого рівня. Так, їм ще багато працювати треба, але й зараз вони непоганого рівня. Які причини? Можливо, десь в менталітеті, десь в характері. Як на мене, Іваняк – найсильніший воротар в Україні за той час, який я граю в футзал. У нас в більшості клубів немає окремого тренера по воротарях, щоб він десь підказував. Хіба що в «Урагані» Корнєєв. Тому тут більше особиста робота на тренуваннях. Я сам вчився у Іваняка, у Корнєєва, у Миколи Давиденка – був такий голкіпер в «Інтеркасі».
– Підключення в стилі Ігіти – це не твоє?
– Коли був молодший – було моє.
Джерело – futsal.com.ua
