У рідних Черкасах уболівальники називали мініатюрних братів Кузями, а іспанські вболівальники на чемпіонаті світу дали їм прізвиська Снаббі і Снубб. 

Валентина Бабенко спеціально для Табло поговорила з тренерами, які приводили братів до успіху. Тепер молодому поколінню зрозуміло, чому Усаковські – топ. 

У 1979 році брати почали займатися футболом у черкаській ДЮСШ №1, де їхнім тренером був Олександр Миколайович Блуд. Тоді ще ніхто навіть не думав, що ці маленькі хлопці стануть зірками футболу – надзвичайно сильними та вмілими.

Тим часом поруч або ж навіть спільно з Олександром Миколайовичом тренував команду «Хімволокно» на запасному полі Сахарного заводу та спостерігав за хлопцями протягом чотирьох років футбольний тренер Фощій Григорій Григорович.

Він розповідає: «Хлопці росли в мене на очах та були дуже вмілими, єдиним недоліком був маленькій зріст близнюків. У країні тоді була думка, що футболісти повинні бути здорові фізично, оскільки на футбольну майстерність тоді мало звертали увагу, головне – хто сильніший фізично.

Так сталося, що на початку весни, перед чемпіонатом області тренувалися разом. У них була дуже талановита група. Тренери Юрій Беляков та Андрій Заскальний тоді взяли їх на «Машбуд»: була доросла команда, а з ними паралельно грали діти – юнацька команда до 17 років. Усіх однолітків забрали, а близнюків, так вийшло, що не взяли, чи то через те, що були вони маленькі чи якась інша причина сказати точно не можу. Я тоді був тренером «Хімволокна». Після чергового тренування підійшов до них і запитав «Хлопці, хочете грати за нас?» Вони в один голос «Так!», що було очікувано, оскільки були дуже відданими футболу.

Так наша сумісна діяльність і почалася. Сергій та Юрій перше коло грали за юнаків. Ми, до речі, були тоді лідерами саме через них. Вони вдвох обігрували практично всі команди. Потім я побачив, що хлопчики дійсно талановиті і потихеньку почав пускати в першу команду на друге коло. Вони робили щось неймовірне на полі… У мене грали три роки, потім їх призвали в радянську армію, де вони провели наступні два роки».

У футбольну команду СКА братам потрапити не вдалося.  Спочатку вони опинилися в навчальній бойовій частині у Куйбишеві, а військову службу проходили у місті Болград (Польща). Під час служби в армії посилено займалися на перекладині й зі штангою. 

«Коли повернулися з армії я забрав їх до себе в команду «Ротор», де вони грали 2 роки, – продовжує Григорій Григорович. Багато матчів ми грали на виїзді, то всі приходили подивитися на близнюків, оскільки вони на полі витворяли такі дива на фоні дорослих, що часто вболівальники переходили на наш бік. Пізніше вони переїхали до Сєвєродонецька, грали в команді півроку, там Сергій отримав травму і вони разом пішли з команди».
 

У кінці 1990 року брати Усаковські отримали запрошення від черкаського «Фотоприладу», першої футзальної команди в місті й взяли участь у матчах Кубка УРСР з міні-футболу, тренером був Колесніченко Володимир Петрович. 

Перший футзальний тренер також погодився поділитися своєю гордістю, саме так він називає Юрія та Сергія Усаковських.

Володимир Петрович переконує: «Талант футзалістів був незалежний від мене, вся заслуга їхнього успіху – це тільки їхній талант. Коли я запросив Усаковських до себе в команду, вони вже все вміли, тому що були великими талантами. У світі таких гравців не було, – без перебільшення розповідає тренер Колесніченко. Вони встигали й спереду й ззаду, удвох могли обіграти п’ятьох суперників, встигали й захищати ворота й нападати. Усаковські були надзвичайно сильними гравцями. Міні-футбол це вибухова коротка робота, а Сергій та Юрій були створені саме для цього, великі гравці маленького футболу. Порівняти Усаковських у сучасному футболі можу лише з Ліонелем Мессі – настільки величними вони були у цьому виді спорту. У команді братів-близнюків поважали й любили, з іншими гравцями були завжди в хороших стосунках».

Брати Усаковські розвивалися та вже грали за збірну України. Після вдалого сезону їм запропонували контракт в Росії, де їх чекав тренер московського «Спартака» Ловчев Євгеній Серафімович.

«Вони вирізнялися серед інших, оскільки були дуже швидкі та технічні, у них не високий зріст, але мали дуже важливу якість у футболі – характер. Усаковські могли між собою сваритися трішки, пхати один одному, але найголовніше, що в грі вони переможці, ніколи не здавалися. Були завжди незадоволені, мали спортивну злість, що є дуже гарною рисою. 

Важливим було те, що Сергій та Юрій грали удвох, бо один без одного вони діяли не на 100%. Є брати, які через 10 років народились, а є близнюки, так от вони завжди грають гірше поодинці. Я навіть колись аналізував це. У Усаковських були й характери однакові. 

Взагалі я після великого футболу мало що розумів у футзалі, тому доводилося вчитися у гравців, зокрема багато чого я дізнався від Юри та Сергія. Завжди говорив та радився з ними. В Усаковських була швидка мілка техніка міні-футболу, вони мали дуже швидкі ноги, тому мали перевагу в цьому компоненті». 

Усаковські не зупинялися на досягнутому, продовжували займатися футзалом й завжди йшли далі, а головне – разом. Кар’єру завершили в 2008 році в російському Прогресі.

Під керівництвом Сергія Усаковського в Черкасах зараз працює ФК Макс.

Джерело – Табло