Воротар «Енергії-Тайму» Владислав ЛИСЕНКО про турботи, пов’язані з народженням дитини, та не тільки

У сім’ї воротаря «Енергії-Тайму» Владислава Лисенка поповнення. Його дружина Інна в той час, як її чоловік захищав ворота своєї команди у грі проти севастопольського «ПФС», народила доньку. У такий день у Владислава було подвійне свято. Досвідчений голкіпер окрім того, що вперше став батьком, у першому матчі за свою нову команду не пропустивши жодного гола.

«Ураганівські» більше зіграні

- Я телефонував дружині зразу після гри, - зізнався щасливий батько, - але у неї був відімкнений телефон. А потім по дорозі додому вона мені зателефонувала та сказала, що народила донечку.

- Як плануєте назвати донечку?
- Плануємо назвати Діаною. Чому саме так? Не знаю, просто разом із дружиною нам обом більш за все сподобалось це ім’я. Вибирали довго серед різних імен і вибрали таке аби подобалося і їй і мені.

- Учора був Щедрий вечір. Як відсвяткував? В сімейному колі?
- Звісно, що в сімейному. Зараз з роддому забрав дружину, турбот, як кажуть, мільйон, тому Щедрого вечора, як такого і не було. Сіли, повечеряли, а далі турбування про дитину. Відверто кажучи часу на донечку йде дуже багато.

- Як готуватиметься «Енергія-Тайм» до кубкового матчу в Запоріжжі проти «Урагана», якому нещодавно поступилися в Івано-Франківську?
- Це буде зовсім інша гра, ніж в чемпіонаті. Передусім тому, що тоді ми не були ще такими зіграними, зібралися за декілька днів перед грою в Івано-Франківську. На підготовку було лише 4 дні, а цього не достатньо. Люди з двох різних команд, з двома різними тактиками. Потрібно було привикати. Тоді ми привикали до нових партнерів по команді. У грі проти севастопольського «ПФС» уже було трішки легше. До 29 січня ми з сьогоднішнього дня розпочинаємо підготовку безпосередньо до «Фіналу чотирьох». Тобто часу буде достатньо, щоб і тактичні заготовки підготувати і фізично попрацювати. Ця гра буде зовсім іншою, Тим паче вона буде на нейтральному полі, і в «Урагану» там не буде такої підтримки, яка була в Івано-Франківську.

- За «Ураган» грають бразильські легіонери…
- Ні для кого не стане секретом, що ми їдемо в Запоріжжя лише за перемогою. Щодо бразильців, то вони не люблять, коли проти них грають щільно. Коли ж їм дати волю, вони себе дуже вальяжно відчувають і мають простір для того, щоб створювати моменти, розігрувати комбінації, враховуючи їхню прекрасну техніку. Якщо ж порівняти бразильців «Урагана» із тими бразильцями, які в минулому сезоні грали за «Шахтар», вважаю, що вони приблизно однакові за своїм рівнем гри. Однак, «ураганівські» більше зіграні, а в «Шахтарі» кожен із бразильців тягнув ковдру на себе. Плюс «ураганівських» бразильців у тому, що вони давно вже грають всі разом і мають гарну зіграність між собою.

Найбільше вразила Японія

- Чого не вистачало цього сезону в механізмі Гончаренківського «Тайму»?
- В нас з першого туру гра не пішла, ми зіграли внічию, потім пішла ігрова невпевненість та почали ходити чутки про об'єднання. А коли два-три матчі невдало граєш, то перебудуватися важко. Плюс в нас в міжсезоння декілька гравців пішло з команди, а ніхто не додався, тобто не було такої конкуренції за місце.

- А що скажеш про теперішню конкуренцію у воротарській лінії об'єднаної команди «Енергія-Тайм»?
- І Кардаш й Іваняк, який зараз в харківському «Локомотиві», дуже сильні воротарі. Вони гідні збірної України. Щоправда, в них трохи різна манера гри. У Іваняка є деякі переваги над Кардашем, а в Кардаша над Іваняком. А Ільків –  молодий, якщо буде працювати та професійно ставитися до роботи має гарну можливість вирости у воротаря хорошого рівня. Тому конкуренція достатньо рівна, що тепер в «Енергії-Тайм», що в нас була з Жекою Іваняком в «Таймі».

- Збірна України провела дві товариські гри з Польщею. Чому тебе не викликали до лав збірної України?
- Ніхто нічого мені з цього приводу не казав. Можливо, вже зробили ставку на інших людей, а, можливо, тому, що два місяці після гри із «Шахтарем» у нас була підготовка до ігор в Сербії, і я надірвав м'яз верхньої поверхні стегна і не тренувався більше півтора місяці і не грав відповідно. Можливо, через ці причини й не викликали в збірну.

- Владе, ти вже багато часу виступаєш у львівських командах. Можна вважати, що Львів для тебе став рідним містом?
- Звичайно, якщо рахувати всі міста, в яких я грав, чи жив, то в міні-футболі – це лише Київ та Львів. Звичайно, що після Києва у мене це Львів. Я тут достатньо обжився і сподіваюся ще не один рік провести тут. Знайомих багато і, навіть, людей, які не пов’язані з футболом.

- А постійно залишитись жити у Львові?
- Та ні, я Київ люблю більше всього на світі. Хоча знаєте, як життя може помінятися, все можливо… Однак – навряд чи…

- А яка країна тобі подобається, чи вразила?
- З усіх країн, де мені довелось побувати, найбільше вразила Японія. Ми їздили тоді зі збірною України три роки тому. Було це весною, після того, як ми пройшли угорців у відбіркових іграх на чемпіонат світу. Мене вразили японські люди, які дуже працьовиті, та неймовірна чистота. За 10 днів, які ми там були, я не побачив ні одного папірця, жодної соломинки на вулицях. Чистота та порядок. А про працелюбність і мови не може бути. Ми навіть з хлопцями сміялися… Їдемо вранці на тренування, а люди всі, навіть, у центрі в Токіо багато їздять на велосипедах в класичних костюмах з краватками і в… кросівках.

- Скуштувати справжні японські суші вдалося?
- Метою одного екскурсійного моменту разом із Сергієм Чепорнюком було бажання спробувати їхні суші. Передусім тому, що я дуже сильно люблю суші. Однак, знайти хоча б якийсь ресторан-суші не вдалося. І з цього дуже засмутилися.

Подобається «Динамо» Київ

- А що скажеш про японський футзал?
- Футзал в них на хорошому рівні. Їхня збірна постійно сперечається за лідерство в Азії з Іраном. Хоча іранці сильніші будуть від японців, вони постійно стають чемпіонами Азії. Однак, Японія вважається другою збірною в Азії після Ірану. Футзал там люблять взагалі нереально! Ми приїхали тоді на дві гри, так там по сім-вісім тисяч вболівальників приходили і це при тому, що це були товариські матчі. Та й навіть те, що Рікардіньо поїхав з «Бенфіки» грати в японський чемпіонат, багато про що говорить.

- З футзалом зрозуміло. А чи любиш ти футбол і чи зміг би грати у нього?
- На любительському рівні зміг би грати. Хоча, мені здається, що це зовсім два різних види спорту. Спільне між цими видами спорту: м’яч, ворота і поле. Звичайно, що великий футбол – це спорт №1, хто ж його не любить? А так, на професійному рівні грати у футбол було б, мабуть, важко. Був би трішки молодшим тоді так. Свого часу ж грав у великий футбол.

- Друзі футболісти із великого футболу є?
- Звичайно, що є. В основному спілкувався із людьми свого віку (30 років і вище). Багато футболістів знав із бориспільського «Борисфену». В той час вони грали в Києві, я теж виступав за київський «Інтеркас», тому частенько спілкувався з ними. Зараз із великого футболу спілкуюся з Іваном Козорізом із «Іллічівця», з Русланом Ярошем, який свого часу в «Металісті» виступав, з Володимиром Остроушко, тобто із вихованцями одного тренера. Ми всі одного віку, всі разом вчилися. А з тих людей, з якими я не випускався це – Смалько, брати Стояни…

- За яку футбольну команду вболіваєш?
- Мені імпонує «Динамо» Київ. Вболівальником себе не назву, але коли красива, рівна гра, то я вболіваю за киян. А якщо нема гри… Навіть були такі моменти при Газзаєву, мені настільки не подобалася гра «Динамо», що коли воно грало проти своїх заклятих ворогів – донецького «Шахтаря», я більше переживав за хорошу гру. Адже команда, яка демонструє хороший рівень гри, заслуговує на перемогу і те, аби за неї вболівати, аніж та команда, яка грає не відомо в що. 

Газета «Спортивка»