Адже, мабуть, багато хто бачив на першій сходинці другу команду КІВС «Енергія». Однак, іншої думки були представники Івано-Франківської області, які у ключовому матчі обіграли саме львівських «енергетиків». Про те, яким був сезон для «Угорників», розповів головний тренер цієї команди Олександр Дем’янчук.  

– Олександре, що Ви можете сказати про цей сезон, за підсумками якого ФК «Угорники» став чемпіоном Першої ліги (U-17)?
– Загалом рівень Першої ліги трохи відрізняється від змагань в Юнацькій Естралізі на користь останньої. Проте сам його формат і боротьба до останнього матчу за розподіл місць в турнірній таблиці між ФК Угорники, львів’янами та командою з м. Енергодар свідчить про те, що сезон вийшов цікавим і безкомпромісним.

– Мабуть, логічно буде передбачити, що найскладнішим для Вашої команди був матч проти КІВС «Енергія-2», чи не так?
– Не менш складними і принциповими для нас були матчі з командою «Темп-ЗАЕС» із Запорізької області. 2016 року ми поступилися їм у півфіналі Кубку України (U-13), після чого енергодаці стали його володарями. Цього сезону Кубок переможців підняли все-таки ми, хоча в очних зустрічах (2:3 та 3:3) все-таки сильнішими були підопічні Ігоря Івановича Черненка.

– Можливо, це і банально, проте коли Ви повірили, що «Угорники» стануть чемпіонами Першої ліги (U-17)?
– Скажу відверто, якщо б я не був впевнений в загальному успіху, то, напевно б, і не наважився розпочинати цей сезон. Знаючи силу і потенціал гравців, які цього сезону захищали кольори ФК «Угорники», іншого завдання, окрім здобуття чемпіонських медалей, змісту перед ними ставити не було. Моєю основною задачею було створити умови для того, щоб команда змогла реалізувати свій потенціал. Вважаю, що з нею впорався.

– Що можете сказати про рівень цьогорічної Першої ліги (U-17)?  
– З одного боку – рівень змагань не був найвищим, адже відрив трійки призерів від решти учасників в турнірній таблиці виявився досить суттєвим. З іншого боку – команда, яка зайняла останнє місце з м. Шпола, що на Черкащині, забрала, я вважаю, «золоті» очки у бронзового призера змагань, а колективи, які зайняли четверте, п’яте та шосте місця – з Шостки, Рогатина та Черкас, принаймні, між собою «рубалися» дуже пристойно.

– Розкажіть, будь ласка, більше про цю чемпіонську команду. Як вона створювалась?
– Ця чемпіонська команда створювалася не за однин день. Більшість гравців є вихованцями футболу Коломийщини, за що честь і хвала їхнім першим тренерам – Андрію Струмецькому та Василю Блясецькому. З цими хлопцями, кістяком команди 2003-2004 р. н., починаючи з 2015 року, ми пройшли, як то кажуть Крим, Рим і мідні труби.  Два сезони практично цим же складом досить успішно грали в чемпіонаті та Кубку України з футзалу серед дитячо-юнацьких команд, як «Прикарпаття» (Коломия). Згодом два сезони виступали як «Надія-Прикарпаття» (Івано-Франківськ), де з командою працювали такі відомі в Україні фахівці, як Іван Скіцко та Ярослав Ватаманюк, а я спочатку виконував функції спортивного директора, а згодом очолив команду, коли вона змагалася в Юнацькій Екстра-лізі.

– Знаю, що перед стартом сезону Ваші підопічні попросили Вас подарувати їм ще один рік футзалу. Розкажіть, буь ласка, детальніше про цю історію.
– Була така історія. Ще влітку минулого року хтось з хлопців святкував день народження і я запитав, що подарувати. Дослівно відповідь була такою: «Олександре Миколайовичу, подаруйте нам ще один сезон у футзалі». Виходить, подарував.

– Одного з Ваших вихованців головний тренер юнацької збірної України Віталій Одегов навіть викликав на збори. Чи може це стати стимулом для інших Ваших підопічних?
– Так, кращий гравець чемпіонату України в Першій лізі (U-17) Ернест Романчук справді отримав свій шанс у юнацькій збірній. Щиро вдячний Віталію Олексійовичу, що він зважився на цей крок, адже знаю, що багато наших футзальних функціонерів були проти того, щоб викликати нехай дуже талановитого, але футболіста до складу футзальної збірної. Проте, як на мене цей прецедент є чудовим сигналом не лише для моїх підопічних, а й для всіх хлопців, які розуміють, що у футбольну збірну пробитися надзвичайно складно, але прагнуть розвиватися індивідуально і досягати успіхів у спорті. Соціальні ліфти працюють, і мене особисто це дуже радує.

– Наскільки я знаю, більшість Ваших вихованців бачить себе у великому футболі. Та чи є у Вашій команді гравці, які могли би вже зараз заявити про себе у футзалі?
– Ніхто не знає, що буде завтра, тому говорити про те, хто і де себе бачить не зовсім правильно. Я буду щиро радий за кожного гравця, з яким я працював, і який стане професіоналом, щоб йому не довелося, як то кажуть розпилятися між футболом і футзалом, заробляючи копійку у зрілому віці. Але треба дивитися реально на речі: таких людей будуть одиниці. Решта ж виступатиме і там, і там. Питання лиш, на якому рівні.

– Чи бачите Ви перспективу у співпраці, наприклад, з «Ураганом» чи «Городенкою»?
– За будь-якою організацією, будь то спорт, громадська діяльність, влада чи бізнес, стоять люди і комунікація між ними. А спілкування між людьми будується на ряді життєвих принципів, яких вони дотримуються. Я співпрацюю з тими людьми, які близькі мені по духу, з якими є спільні ідеї та мислення. На даний момент – це ФК «Угорники» та його засновники. А що буде завтра – відому тільки творцю цього світу.

– Наразі йде багато розмов про те, що багато клубів Другої ліги у наступному сезоні підсилять Першу лігу чемпіонату України. Чи хотіли б Ви цією командою спробувати свої сили на більш серйозному всеукраїнському рівні, тобто – у дорослому футзалі?
– Те що Першу лігу треба реформувати – це однозначно. Щодо моєї команди, то нам поки зарано грати на такому рівні. Все-таки, хлопцям зараз по 16-17 років. На даний час ми б могли виступати в змаганнях U-18 чи U-19.

– У цьому сезоні чемпіонати України у вікових категоріях U-17 та U-15 проходили у новому форматі. Що Ви можете сказати про ці зміни?
– Слідкую за усіма змаганнями в дитячо-юнацькому футзалі України і вважаю, що така реформа пішла на користь цим змаганням. Радий, що організаторам в особі Максима Чубінського та Юрія Кондратьєва вдалося залучити таку кількість команд та досить пристойно протягом сезону, висвітлювати їх виступи, в тому числі, завдяки роботі порталу «5х5».

– Чи можна сказати, що це – один з перших кроків до того, щоб вже за кілька років спробувати організувати чемпіонати України «рік у рік» за прикладом Дитячо-юнацької футбольної ліги України?
– Про те, щоб грати рік в рік можна буде говорити тоді, коли загальна кількість команд, які грають під егідою ДЮК АФУ вийде на такий рівень, як є в ДЮФЛУ, де, нагадаю, кожен учасник Вищої ліги виставляє чотири вікові групи, а Першої – дві. Тому, на даний момент про такі речі говорити передчасно.

– Минулого року на виїзному засіданні Комітету дитячо-юнацького футзалу АФУ піднімалось питання, які чемпіонати краще зробити – U-18 та U-16 (тобто, молодіжний чемпіонат та збереження Юнацької Екстра-ліги саме у віковій категорії U-16), чи U-15 та U-17. Враховуючи те, що у нас, на жаль, мало хлопців 2002 року народження, проте є ціла плеяда футзалістів 2003 року народження, було вирішено зробити ЮЕЛ у віковій категорії U-17, щоб зберегти це покоління. Однак, зараз, вочевидь, це питання буде знову актуальним. Як Ви вважаєте, чи треба вже зараз починати думати над створенням чемпіонату України U-19 або U-18?  
– Скажу так: 2003 рік зараз списувати це неправильно. З дорослими ці хлопці на серйозному рівні конкурувати ще не зможуть. На мою думку оптимальним варіантом мало б бути створення повноцінної Юнацької Екстра-Ліги (U-19), де б ще як мінімум два сезони «пізняки» 2002 р. н., «золотий» 2003 р. н. та кращі діти з 2004 р. н. могли б повноцінно готуватися до початку своєї професіональної кар’єри у футзалі. Інше питання – за яким принципом ця ліга має формуватися, і хто стане її учасниками: «дублі» команд FAVBET Екстра-ліги, кращі команди з дитячо-юнацького футзалу чи взагалі можливо збірні міст чи областей. Це мають бути змагання якісно нового рівня з відповідним висвітленням, якісними онлайн-трансляціями, окремим сайтом та офіційними smm-сторінками.

А, можливо, навіть і окремим управлінням, щоб ця ліга не просто проводила змагання, а й спробувала заробляти якісь кошти для своїх учасників. Витрати на участь у таких змаганнях чималі, тому, наприклад, для таких команд, як ФК «Угорники» фінансова підтримка спонсорів всеукраїнського рівня була б вагомим аргументом для того, щоб брати в них участь. Скажу за себе: я займаюся розвитком дитячо-юнацького футзалу вже п’ять років на громадських засадах. Вважаю, що спорт не має фінансуватися за рахунок батьків, тому постійно доводиться бігати і шукати якісь кошти, щоб відвезти дітей на змагання. Добре, що є меценати, які час від часу готові підставити своє плече і допомогти, але для того, щоб виступати на серйозному рівні, потрібне відповідне фінансування. Юнацька Екстра-ліга – це важка ноша і якщо не впевнений, що її піднімеш, то краще не чіпати.

– І наостанок. Якби після закінчення карантину Вашій команді запропонували би зіграти матч за Суперкубок України (U-17) проти переможця ЮЕЛ, «Іллічівця/ДЮСШ», Ви би погодились?
– Поважаю працю Олександра Каплуна та Віктора Щура, тому одразу після здобуття цією командою чемпіонства привітав їх з перемогою у «Фейсбуці». Сподіваюся, що зустрінемося влітку цього року на міжнародному турнірі «Chornomorsk Cup», і нехай переможе сильніший.

Джерело – Артем ТЕРЕНТЬЄВ, «5х5»