У різних видах спорту є свої великі протистояння. Зокрема, у футзалі вони також є. Якщо ж говорити про український футзал, то історія пам’ятає багато цікавих та знакових двобоїв, які можна називати великими та принциповими. Про них ми будемо розповідати поступово. А почнемо ми з протистоянь на дитячо-юнацькому рівні, бо вони теж були, є і, сподіваємось, будуть.

В українському дитячо-юнацькому футзалі теж є деякі протистояння, про які треба згадати. Адже в них зростали нинішні зірки чемпіонату України. Зокрема, Петро Шотурма, Юрій Савенко, Євген Сірий, Олександр Сухов, Віталій Дзюба тощо. І тут треба відати належне тим, хто стояв біля витоків створення Української дитячо-юнацької футзальної ліги (УДЮФЛ), під егідою якої довгий час проходили всеукраїнські дитячо-юнацькі футзальні змагання. І в рамках тих змагань були знакові протистояння. І наразі ми згадаємо про дуже цікаві поєдинки між дитячими командами двох суто футзальних академій – івано-франківського «Урагану» та луганської «ЛТК». Треба сказати що очільники цих двох команд – Олександр Бубен та Юрій Шацький – дуже серйозно підходили до створення структур своїх клубів, і важливе місце в них відводилося саме дитячим командам. Для обох цих футзальних людей, безумовно, головним прикладом була харківська ДЮСШ «ЕХО», яка була першою в України суто футзальною дитячою школою. Але і Бубен, і Шацький пішли далі, і вони – кожен у різний час – побудували клубну Академію, яка мала би постачати кадри до основних складів «Урагану» та «ЛТК» відповідно. І поєдинки між дитячими командами цих клубів були не менш цікавими, ніж протистояння дорослих, які грали у Вищій лізі.

Тоді ще не було Юнацької Екстра-ліги, як зараз. Тоді була УДЮФЛ. І на кожному зі змагань під егідою цієї ліги команди Академій «ЛТК» та «Урагану» були серед фаворитів. Особливо цікавими були поєдинки у вікових категоріях 1991, 1995, 1997 років народження. Вихованці цих Академій складали кістяк молодіжних збірних України, що не тільки підтверджувало високий рівень цих команд з двох різних географічних часин України. Це також підкреслювало і ту велику роботу, яку проводили тренери. І, відповідно, від участі таких команд серйозно вигравав рівень Української дитячо-юнацької футзальної ліги, який ставав дедалі вищим.

У першій частині нашого матеріалу про великі протистояння між Академіями «ЛТК» та «Урагану» діляться капітани команд 1997 року народження: колишній «ураганівець» Василь Кефа та екс-«телефоніст» Денис Зеленкевич. Ми задали цим гравцям однакові питання (можна сказати, зробили анкетування) та попросили їх згадати перипетії очних зустрічей.

Василь Кефа, капітан «Урагану-97» 
 

– Василю, тобі за час перебування в Академії «Урагану» доводилося перетинатися з вихованцями Академії «ЛТК». Що можеш згадати про ці поєдинки?
– Так, під час перебування в Академії «Урагану» ми брали участь У чемпіонатах України, Кубках України і в різних турнірах, і доволі часто зустрічалися з командою «ЛТК». Враження про матчі з ними залишилися позитивними, як і про всі турніри, тому що зараз згадуєш про ті часи, і настає ностальгія.

– Як тренери налаштовували тебе та твоїх одноклубників на протистояння з «ЛТК»?
– На матчі проти «ЛТК» тренери просили нас, щоб ми налаштовувалися досить серйозно і відповідально, бо в них дійсно була сильна команда, яка завжди боролося за перші місця!

– Фактично в ті часи, коли існувала Академія «ЛТК», матчі з луганськими однолітками зажди були центральними на будь-якому турнірі, адже на них дивились як на продовження протистояння дорослих команд цих клубів у Вищій лізі. Чи можна сказати, що за своїм рівнем принциповості ті поєдинки були чимось схожі на матчі дорослих одноклубників?
– Так, це дійсно було так, тому що в кожному нашому протистоянні з «ЛТК» ми, так само як і вони, грали не тільки за себе, але і за емблему клубу, за історію клубу, тому ніхто не хотів поступатися, і матчі були цікавими як для вболівальників, так і для нас самих, бо завжди приємніше грати з сильними суперниками.

– Який з матчів проти «телефоністів» для тебе був найбільш вдалим?
– Найбільш вдалими я би назвав два протистояння. Це коли ми у себе вдома пройшли їх у півфіналі, що в кінцевому результаті допомогло нам стати чемпіонами, і другий раз – це у Житомирі на чемпіонаті України ми обіграли їх у фіналі. Тоді дійсно було дуже приємно, адже в них тоді, на мою думку, був найсильніший склад. Їх тоді підсилив Віталій Радевич, який з «Енергії» перейшов у Академію «ЛТК».
 

– А про який хочеться забути?
– А з неприємних відзначу нашу зустріч у Луганську. Ми програли їм ще на груповій стадії, і тому шансів на чемпіонство в нас не було.

– Хто з тодішніх суперників з «ЛТК» вже тоді, на юнацькому рівні виділявся, і проти кого було найбільш складно грати?
– Тоді виділявся Денис Зеленкевич. Він забирав, пам’ятаю, індивідуальні нагороди одна за одною, але було досить багато інших сильних гравців: Макс Чеберяк, Артем Мороховець, Сашко Сухов, Віталій Радевич. Приємно, що в подальшому кожен з них захищав і зараз захищає кольори своїх клубів на найвищому рівні. І також приємно було зустрітися з ними у складі молодіжної збірної України! 
 

– Чи можна було сказати, що це було протистояння дійсно гідних суперників?
– Так, це однозначно було протистояння гідних суперників! Але потрібно віддати належне іншим сильним командам, з якими ми грали: львівській «Енергії», київському «Тайму» (тоді команда ДЮСШ № 25 називалася «ДЮСШ № 25-Тайм». – А. Т.), «Темпу» з Енергодару та іншим командам!

Денис Зеленкевич, капітан «ЛТК-97» 
 

– Денисе, тобі за час перебування в Академії «ЛТК» доводилося перетинатися з вихованцями «ураганівської» Академії. Що можеш згадати про ці поєдинки?
– Так, дійсно ми тричі грали проти «Урагану», згадую матчі в Луганську, Івано-Франківську та Житомирі. Всі ігри були важкі та безкомпромісні. У Луганську ми виграли, здається, 3:1, в Івано-Франківську зіграли 2:2 та програли по пенальті у півфіналі, і в Житомирі програли по пенальті, але вже у фіналі.

– Як тренери налаштовували тебе та твоїх одноклубників на протистояння з «Ураганом»?
– Валерій Валентинович Туркін, та Андрій Валерійович Скоморохов дійсно професіонали своєї справи. На кожну гру, не дивлячись на суперника, вони налаштовували нас лише на перемогу. Хочеться сказати їм велике «дякую» за всі ті зусилля, час, настанови і величезну роботу, яку вони вклали в мене. Я дуже вдячний їм за все. 
 

– Фактично в ті часи, коли існувала Академія «ЛТК», матчі з івано-франківськими однолітками зажди були центральними на будь-якому турнірі, адже на них дивились як на продовження протистояння дорослих команд цих клубів у Вищій лізі. Чи можна сказати, що за своїм рівнем принциповості ті поєдинки були чимось схожі на матчі дорослих одноклубників?
– Я не можу сказати, що наші матчі були дуже принциповими, але за перемоги боролись до останнього, про що свідчать дві нічиї з трьох матчів. Згадую, як у Луганську дивився на матч дорослої команди «ЛТК» проти «Урагану», ще коли грали у «Старті», то було щось неймовірне.

– Який з матчів проти «ураганівської» Академії для тебе був найбільш вдалим?
– Напевно, перший, де ми обіграли «Ураган», то й був найбільш вдалим, адже в наступних матчах так і не вдалося здобути перемогу.

– А про який хочеться забути?
– Забувати не хочеться ні про що, шкода тільки, що в третьому матчі не брав участі, адже перед ним отримав червону картку. Дуже хотілось тоді допомогти своїй команді в фіналі.

– Хто з тодішніх суперників з «Урагану» вже тоді, на юнацькому рівні виділявся, і проти кого було найбільш складно грати?
– По пам’яті можу сказати, що в «Урагані» виділялись Василь Кефа, Роман Горбатий, Назар Швед. В «ЛТК» 1997 року народження грали тоді Максим Чеберяк, Віталій Радевич, Артем Мороховець, Денис Соцький, Олександр Карбула. Ще можу виділити Олександра Сухова та Іллю Бакінського, дуже виділялись, сильні воротарі були. 
 

– Чи можна було сказати, що це було протистояння дійсно гідних суперників?
– Думаю, що так, було цікаво, і є, про що згадати.

Джерело - Артем ТЕРЕНТЬЄВ, «5х5»
Фото з особистих архівів Дениса Зеленкевича та Василя Кефи.