Аналіз виступу збірної України на Євро-2018 від ua-football.com

Якщо відштовхуватися від слів наставника української команди Олександра Косенка напередодні турніру, то на місці одного з півфіналістів повинна була опинитися наша збірна. Однак реальність виявилася до болю знайомою – ми уп'яте поспіль вилетіли в 1/4 фіналу, програвши цього разу поки ще чинним переможцям Євро. Що цікаво, докоряти нашу команду в "не такий" грі почали після дебютної фінальної сирени у грі з Румунією. Хоча, наприклад, з чотирьох півфіналістів нинішнього Євро сходу на старті облажались іспанці з росіянами, які спіткнулися на не менш скромних Франції та Польщі відповідно. Втім, це їм не завадило залишитися на турнірі до його заключного дня.

Перш, ніж вигукувати "це провал", потрібно правильно поставити запитання: за яким із показників Україна повинна була виявитися вище тієї четвірки, яка сьогодні розіграє комплект медалей. Олександр Риженко вважає, що поточний результат нашої збірної закономірний, і необхідно якщо не дякувати команді, то як мінімум вважати дійсність справедливою. І справа тут не в банальному "стабільність – ознака класу".

Можна почати з класичного підглядання в чужий гаманець. Мабуть, тільки національна збірна у нас може бути впевнена, що всім забезпечена і ні в чому не має потреби. Клуби ж змушені економити кожну копійку в буквальному сенсі слова. На Євро наша команда вирушала до Словенії на літаку, в той час як, наприклад, херсонський "Продексім" практично ті ж півтори тисячі кілометрів на матчі Елітного раунду Кубка УЄФА восени в угорський Дьйор проїхав на автобусі. Про внутрішні турніри, зрозуміло, годі й говорити. Тільки в кінці минулого сезону між "Продексімом" та харківським "Локомотивом" розгорівся конфлікт, коли "Локо" просив поставити матч раніше, тому що команда і вболівальники хочуть встигнути на поїзд в той же день.

Це у футболі є умовний Рінат Рахмільович Коломойський (збірний образ, якщо що), вкладення якого все ще дозволяють триматися зарплатам гравців вище за середньостатистичні по країні. Але цей дисбаланс позначається на всіх інших видах спорту, і футзал в цьому питанні не виняток.

Зрозуміло, що економічна складова тягне за собою й інфраструктурне питання, яке, схоже, для нашої країни буде вічним. Для прикладу – домашня арена, знову таки, чинного чемпіона України "Продексіма". Тут можна було б поставити фото залу одеського "Епіцентру" або екс-домашнього "Титану-Зорі", проте там амбіції клубів поки що все ж трохи скромніші.

Ні, це не фото, зроблене під якимось особливим кутом. І так, всі місця у спортшколі стоячі, лише десяток жінок і дітей отримують можливість стежити за грою сидячи за воротами (що навряд чи вас може влаштувати, якщо ви все ж приходьте подивитися гру). Херсоном ходять чутки, що "мельники" незабаром можуть переїхати до більш пристосованої для футзалу арени, але поки менеджерам клубу доводиться сором'язливо опускати очі в підлогу при розмові про місце проведення домашніх ігор.

Є в Екстра-лізі свіжіші зали. Наприклад, у відносно новому грають в Житомирі, є чим похвалитися Запоріжжю. Але, по суті, лише у Львові арена рівня єврокубків, яка може прийняти більше тисячі чоловік. В іншому збірна в останні роки використовувала Палаци спорту в Києві, Одесі та Харкові, але крім головної команди країни ніхто із клубів зараз в них не грає. Такий собі варіант українських "Уемблі". Іронія в тому, коли вони приймають футзальні матчі, збирається аншлаг.

Зрозуміло, що такі умови вже змушують глядачів чотири рази подумати, чи варто йти у зал, де немає впевненості в опаленні, не кажучи вже про сидячі місця. Тобто в прямому сенсі доведеться підтримувати своїх, не шкодуючи ніг. Дітей із собою теж навряд чи візьмеш, як наслідок, 500 глядачів на матчі (якщо зал стільки вміщує) вважається аншлагом. Тому це більше схоже на чемпіонат для себе.

Втім, здається, і самі вболівальники більше за звичкою вважають будь-який виліт нашої збірної провалом. Але навряд чи навіть половина із тих, хто критикує, назве точну кількість команд, яка зараз виступає в нашому елітному футзальному дивізіоні. І це не кажучи вже про таку дикість, як відвідування хоча б одного матчу Екстра-ліги.

Але ось що цікаво, в Україні насправді в рази більше якраз футзалістів, ніж, власне тих, хто грає у великий футбол. Із приходом зими аматорські команди переходять до тренувань в залі, навіть діти частіше працюють у приміщенні. В кожному обласному центрі нашої країни є кілька турнірів з "міні" із розподілом на ліги, які у свою чергу розбиваються на групи, підгрупи і так далі. Але, як виявляється, таке масове захоплення ще не є запорукою потрапляння національної збірної до ТОП-4 Старого світу.

У виняткових випадках до збірної Англії з великого футболу можуть викликати гравця із закордонного клубу. Схожа ситуація донедавна була і з українським футзалом. Здавалося, що це навіть круто: мати самодостатній чемпіонат. Але, як показала практика, не дуже. Виліт "Продексіму", в минулому сезоні на ще більш ранній стадії "Енергії", а зараз збірної у звичному раунді Євро - все це немов спроби довести в тому числі, що український чемпіонат закис всередині себе. Футболісти просто виявляються не готові, коли проти них виходять гравці з іншими стилем або мисленням, не кращим-гіршим, а просто іншим. Ситуацію могли б врятувати легіонери, але їх ще треба якось заманити сюди. По суті, за сезон наші гравці проводять в середньому десяток міжнародних матчів. Хтось із них за рік випаде з обойми, а у новоприбулих не виявиться досвіду, і все доведеться починати спочатку.

Як би там не було, все це не скидає відповідальності із самої збірної. Наставник "жовто-синіх" Олександр Косенко буквально в кожному інтерв'ю напередодні Євро говорив про наші бійцівські якості, а по ходу програного поєдинку Іспанії вимагав від своїх підопічних терпіти. Вистояли до кінця, не зламалися під тиском вічних фаворитів турніру. Але навіщо терпіли? Виявилося, що крім бійцівських якостей у наших гравців із потрібних на Євро якостей більше нічого і немає.

1/4 фіналу для нашої футзальної збірної на даний момент виглядає маятником, який застиг на одному місці і не рухається вже майже десяток років. Будь-яке відхилення від "норми" покаже, куди рухається наш зальний футбол. І поки відчуття, що ми ближче до невиходу з групи, ніж до півфіналу.

У матеріалі використані фото mfc-prodexim.com.ua і facebook.com/UKRAINEFUTSAL

Джерело - ua-football.com