Жіночий футзал у Кувейті почали культивувати з початку 2019 року. Одразу було запущено чемпіонат і створено національну збірну. Тренеркою головної команди країни було призначено титуловану іранку Шарзад Мозафар. З того часу встигли провести три розіграші чемпіонату. І в останньому сезоні в цій недовгій історії з`явився вагомий український слід.

В сезоні 2020/21, на жаль, взяла участь найменша кількість команд за всю історію – лише 5. Формат розіграшу передбачав регулярний чемпіонат за двоколовою системою і півфінальні серії плей-оф (до 2 перемог), а також матчі за медалі з одного двобою.

Перед стартом сезону діючий чемпіон «Аль-Кувейт» (Кувейт) взяв в оренду двох гравчинь тоді ще «Будстару-НПУ» (зараз – «Університет Драгоманова») і збірної України – Юлію Форсюк і Ксенію Гриценко. На жаль, перші три тури українки пропустили. На це вплинуло чимало факторів – як складна епідеміологічна ситуація у світі, так і смерть еміра Кувейту шейха Сабаха аль-Ахмед аль-Джабер ас-Сабаха. У країні була оголошена десятиденна жалоба через що неможливо було оформити документи.
 

Після того Гриценко відіграла у всіх матчах (5 матчів регулярного чемпіонату+3 матчі плей-оф), а Форсюк пропустила тільки матч з «Аль-Фататом» (2:5), бо отримала червону картку у попередній грі. На рахунку Ксенії 20 голів і 7 гольових передач, а Юлії – 12 влучних ударів і 10 асистів.

У січні поточного року українську діаспору поповнила ще одна гравчиня збірної України і київського «IMS–НУХТ» Анастасія Кліпаченко. Вона приєдналася до складу срібного призера «Аль-Арабі» (Доха). На жаль, через все той же карантин та інші бюрократичні заморочки і вона не змогла приїхати туди раніше. Анастасія встигла зіграти лише в 3 вирішальних матчах – двох півфінальних і «малому фіналі». Втім, і за цей час українка встигла завити про себе на весь голос, забивши 6 голів і віддавши 2 гольові передачі.

Підсумкова таблиця регулярного чемпіонату


Півфінали

«Аль Фатат Спорт» – «Кадсія»  2:3, 5:0, 12:3
 

 

«Аль-Кувейт» – «Аль-Арабі»  5:1, 4:3 

Так, у півфіналі ми отримали справжнє українське дербі за підсумками якого «Аль-Кувейт» з Форсюк і Гриценко виявився сильнішим за «Аль-Арабі» Кліпаченко у двох матчах. У підсумку, «Аль-Арабі» вдалося виграти бронзові нагороди.
 

 

Матч за 3 місце
«Аль-Арабі» – «Кадсія» 10:1
 

Фінал
«Аль-Кувейт» – «Аль Фатат Спорт» 4:1

 

 

Важко переоцінити внесок українок у те, що «Аль-Кувейт» відстояв свій титул чемпіона. Після приїзду українок місцевий комітет жіночого футболу (саме він проводив жіночий чемпіонат з футзалу) 7 разів визначав символічні збірні за підсумками ігрових вікендів. 6 разів у цій збірній опинялася Ксенія Гриценко і 2 рази Юлія Форсюк. 
 

Крім того, Гриценко стала найкращою бомбардиркою чемпіонату і найкращою гравчинею-професіоналкою. Річ у тім, що жіночий чемпіонат Кувейту аматорський. Схоже, що через це там і вручають дві нагороди – Найкраща гравчиня-професіонал і Найкраща місцева гравчиня. 
 

Тепер на рахунку «Аль-Кувейту» 2 чемпіонства і одне «срібло», що робить його найтитулованішим клубом в історії жіночого футзалу цієї країни. Варто сказати, що і «Аль-Кувейт» і «Аль-Арабі» є спортивними клубами, на кшталт «Барселони» чи «Спортінга», тож під їхнім крилом розвивається чимало різних видів спорту, як то футбол, баскетбол, гандбол і т.д.

Про свої враження від кувейтського вояжу поділилися Анастасія Кліпаченко і Юлія Форсюк

1. Які ваші загальні враження від виступів у Кувейті?
2. Який у Кувейт рівень чемпіонату проти тих, де ви виступали?
3. Який організаційний рівень клубу, за який ви виступали?
4. Які ваші подальші плани? Чи кувейтці вас не запрошували і на наступний сезон?
 

Анастасія Кліпаченко

1.) Це дуже класний досвід для мене. Я завжди мріяла пограти за кордоном, але це запрошення отримала неочікувано. Надіюсь, що це перший і не останній такий досвід (посміхається). Кувейт – дуже класна країна. Тут дружні люди, а кожна команда чи спільнота, як одна сім‘я. Я щаслива отримати такий досвід і виклик у своєму житті. 

Хочу сказати, що ми не можемо дати загаснути українському футзалу, адже наші найкращі гравчині зараз грають закордоном, а, отже, вони затребувані. Це значить, що український жіночий футзал має жити і гідний уваги.

2.) Рівень чемпіонату, звичайно, відрізняється. Український чемпіонат в минулому сезоні, та і до цього, був сильніше, але зараз ми знаємо, що у зв’язку з пандемією ми трошки зупинилися в якихось аспектах розвитку. Стало тяжче фінансово, багато гравчинь надали перевагу роботі та заробітку. І ми нічого не можемо з цим вдіяти, але я щиро сподіваюсь, що все наладиться через деякий час. Такий чудовий вид спорту, як жіночий футзал, ми можемо побачити вже по всьому світу. І навіть у Кувейті. Чесно зізнаюсь, що до цього запрошення я і не знала, шо тут є жіночий футзал (посміхається).

3.) Тут таке відношення, що професійна гравчиня – це як Мессі чи Роналду в чоловічому футболі. Чесно, я зловила себе на думці, що, можливо, я 20 років грала у футзал, щоб в один день відчути себе так, як я відчувала себе в цій країні 2,5 місяці. Я скажу, що клуби розвиваються. Проте на цей момент вони грають у футзал лише 3-4 роки, а так все життя з дитинства грали у футбол.

4.) Наступні плани полягають в тому, щоб повернутися в Україну і приєднатися до свого рідного клубу «IMS-НУХТ». В моїх планах – повернути чемпіонство! Наступний сезон в Кувейті почнеться через 6-7 місяців, але тут теж все неоднозначно і не так просто. Тому поки що рано говорити при це.
 

Юлія Форсюк

1.) Враження про Кувейт більш ніж позитивне. Це навіть виявилося великим сюрпризом. Мене приємно здивувала країна, люди, рівень життя, ставлення до багатьох речей. Звичайно, це дуже корисний досвід, як в повсякденному житті, так і у футзалі.

2.) Чесно, дуже складно порівнювати чемпіонати України, Росії, Іспанії і Кувейту. Бо тут це всього лише 3 офіційний чемпіонат з футзалу серед жінок. До цього були тільки футбольні турніри.

Так, рівень чемпіонату поки відрізняється, але те, що клуби дуже стрімко розвиваються і залучають фахівців з Іспанії, Бразилії, запрошують легіонерок, найближчим часом дасть великий прогрес у розвитку і популяризації футзалу в Кувейті. Що стосується організаційного плану, то моментами можна позаздрити, навіть з огляду на певні карантинні заходи – все відбувається на вищому рівні. Можливо, ще немає якісних трансляцій ігор, але у всіх інших аспектах тут набагато якісніше виконується організація і популяризація саме жіночого чемпіонату, ніж в інших країнах, де я грала. Доказом цьому є нагородження команд після фіналу, яке, напевно, залишиться для мене одним із найяскравіших у кар’єрі.

3.) Про «Аль-Кувейт» можу сказати тільки найпозитивніші і найтепліші слова. Може в чомусь повторюсь, але я приємно здивована тутешнім ставленням до професіональних гравчинь, їхнього здоров'я, повсякденного побуту, медицини. Тут є все, що потрібно, щоб відчувати себе справжньою професіоналкою і працювати на 100%: екіпірування, сучасний інвентар, відновлення... В будь-який час доступні тренажерні зали та ігрові зали, яких на базі нашого клубу 3 штуки.

Тому можу впевнено сказати, що клуб, його структура і підхід до організаційних моментів перебувати на досить високому рівні.

4.) Подальші плани – повернуться в Україну і за можливості дограти сезон в нашій команді. А про наступний сезон відповідь поки що не можу дати.

Андрій Гулій, futsalua.org

Автор висловлює подяку Олександру Ратичу, Анастасії Кліпаченко і Юлії Форсюк за допомогу у підготовці матеріалу