Дмитро Калуков у нинішньому складі «ДЕ ТРЕЙДИНГУ» не лише один із більш досвідчених, але й заслужених гравців, що має не один комплект медалей будь-якого ґатунку. Тим не менш, в його активі цього сезону ще не має жодної зіграної на майданчику хвилини. Цей факт дав підстави деяким «диванним експертам», які завжди все про всіх знають, при обговоренні останнього матчу миколаївців проти «Сум» припустити появу гравця у донецькому «Спартаку», який заявився в одну із ліг «За порєбріком».

– Та знаю я про це, – посміхнувся гравець, – якраз повертався після реабілітації із Києва до Краматорська, де клуб винаймає для мене із сім’єю житло, і переглядав той матч. Почитав і все, що написали у чаті. Відсутність інформації породжує чутки, плітки, чи як зараз модно казати фейки. Я із Донецька виїхав іще 2013 року. Майна якогось чи то нерухомості не маю, отже, і повертатися не бачу сенсу. Мама мешкає в Амвросіївці. Спілкуємося постійно. Звичайно, сумує за онуками, а тому часто приїздить у гості. Хоча особливо зараз це стало дуже важкою справою: відстані збільшилися у десятки разів, доводиться багато годин проводити в автівках та автобусах.

– І все ж таки, як скоро зможемо побачити тебе на майданчику?
– Сподіваюся, що найближчим часом. Прикро, але травму отримав після зборів, які повністю провів із командою. Вважаю, що влітку ми плідно попрацювали. А ось перед першим матчем на Кубку Водяна відчув біль і зрозумів, що на майданчик не вийду. Спочатку були консультації – вирішували робити операцію чи можна обійтися без хірургічного втручання, провели курс лікування, потім місячну реабілітацію. Зараз займаюся в загальній групі, поступово наближаюся до своїх кондицій.

– Тоді яке на тебе враження справляють бразильські легіонери команди, адже у тебе є певний досвід виступів із «чаклунами м’яча»?
– Південноамериканці, як правило, довго звикають до нової країни, умов, до нового чемпіонату. Добре, що вони постійно перебувають разом – так швидше проходить адаптація. Вивчили якісь певні слова та поняття, адже ж перекладача із ними постійно не забезпечиш. Вони привітні та веселі і компанійські хлопці. Поволі звикли до міста та його мешканців. Вважаю, що коли б грали із глядачами і у Сєвєродонецьку і в Слов’янську, у них було б чимало шанувальників. Що стосується ігрових якостей, то думаю, що поступово вони звикнуть і до нашої команди, і до вимог тренера.

– За виступами «ДЕ Трейдинга» під час вимушеного простою слідкував? У чому причина того, що команда перебуває у нижній частині таблиці?
– Тут причин декілька, але головна – у психології. У нас у складі нібито є досвідчені гравці, і з психологією у них все нормально, але не спрацьовує командний дух, емоційний запал, не вистачає якогось вогника. Я вже загадав про останній матч проти «Сум». Здорово його розпочали – два м’ячі в дебюті, купа моментів, які не використали. А потім на якусь мить розслабленість, втрата концентрації і самі зробили собі проблеми. Добре, що хоч нічию вдалося врятувати. Я давно казав, що футзал – команда гра. Долю якогось епізоду може вирішити майстерність одного гравця. Та гра складається із безлічі епізодів і долю матчу вирішує лише команда, колективні дії. Ось цього командного досвіду нам і бракує. Але це справа наживна. Попереду іще сім ігор. І час засвідчує, що із усіма суперниками можна боротися і грати на перемогу.

Джерело – Футзальний клуб "Де Трейдинг"