ИспанияБебе: «В июле я не сыграю в плей-офф, если не будет соглашения между «Интером» и «Джимби»УкраинаТрансферы раздораРоссияИван Мельников: «Лин и Сими Сайотти помогут МФК КПРФ решить самые высокие задачи»Ассоциация футзала УкраиныВолодимир Гримайло: «Фінал чотирьох Кубка України буде зіграно восени, а на Першу лігу очікує реформування»Экстра-лигаХави Родригес возвращается в «Продэксим»ПольшаМарек Марцинковски: «Мне удалось завалить экзамен по правилам»РоссияАнатолий Бадретдинов: «Горд за ребят, горжусь проделанной работой!»ФранцияРоман Ярий – гість програми «Футбольні діалоги»РоссияЧемпионат России возобновится 1 августаЭкстра-лигаАндрій Федюк і Юрій Когут залишили «Ураган»ИспанияБатерия покидает «Картахену»БеларусьОлександр Даниленко: «Поки що програємо у майстерності БЧ»ИспанияАнтонио Аррегуи: «Мы должны создать себя заново»ИспанияЧино: «Кто не хотел бы сыграть на Кубке мира за свою страну?»Экстра-лигаВалерій Легчанов: «Не вистачило нам тих 10 матчів у шістці, це б вплинуло на індивідуальну майстерність кожного гравця»ИспанияЛукас Триподи может заменить ГадейюБеларусь«Столица» обошла запрет на проведение матча без зрителей: сделали трибуну с картонными фанамиЭкстра-лига«Ураган» завершив сезон матчем з дублерамиИталияАндреа Монтемурро: «Со мной футзал достиг уровня, которого раньше не было!»Экстра-лигаІгор Москвичов: «За нинішніх реалій забивати набагато складніше»

Володимир Удовиченко: «Якщо трохи помріяти, то був би не проти у фіналі Першої ліги зіграти проти "Володимира"»

Телефонний дзвінок застав Володимира Удовиченка вдома у Дружківці.


Звичайно ж, першим питанням було як голкіпер «ДЕ ТРЕЙДИНГА» проводить час на карантині.

 Напевно, як і більшість людей у нашій країні, – відповів Володимир, – дім, родина, телевізор та інтернет.

 А тренування? Як вдається підтримувати форму?
 Зранку та й протягом дня намагаюся бігати, роблю фізичні вправи наскільки дозволяє ситуація. Попервах разом з Родіоном Кеворковим (друг Володимира ще з дитинства, який протягом останніх років є головою Асоціації футзалу Дружківки та активно пропагує цей вид спорту в місті і області) та іншими хлопцями намагалися зібратися десь на майданчиках із синтетичним покриттям, які останніми роками з’явилися у нашому місті. Але зараз, після того, як вирішено посилити карантинні заходи, за такі «ігри» можна й на чималі грошові штрафи попасти. Тому залишається лише телефонувати один одному, та грати у футбол на комп’ютері (посміхається прим. автора).

 Ми познайомилися з тобою 2011 року. Ти тоді грав за донецький «УТАС», а мені доводилося висвітлювати матчі чемпіонату міста та у турнірі першої української ліги на декількох інтернет–ресурсах, в обласній пресі, на радіо та телебаченні.
 Справді? дещо здивувався співбесідник, славні часи були. Чемпіонат Донецька тоді за рівнем був дуже сильним і, впевнений, не поступався б нинішній першій або навіть екстра лізі «ДЮСШ-5», «Буран-Ресурс», «АРПІ», «Техніка», «Епіцентр», «ІТК». Ми тоді грали на декілька фронтів у першості та Кубку міста, у східній групі першої ліги. Протягом сезону по п’ять-шість матчів проти «Ресурсу», «ДЮСШ-5», «АРПІ» доводилося проводити. Добре знали суперників, один одного, але кожен матч був непередбачуваний. Сюди ж треба додати, що був ще й чемпіонат області. І нерідко той, хто проти тебе грав за одну команду у місті, виходив грати разом проти інших твоїх «одноклубників» на область. Веселі та й годі часи були!

 Пригадується тоді із тобою за «УТАС» грали Дмитро Калуков, Олександр Колесников, який зараз у київському «ХІТі», Андрій Жила, Валерій Власович, які нині перебувають на легіонерських хлібах, Володимир Малюга та Роман Стрельцов, Олександр Минаєв, які свого часу були у чемпіонському складі «Шахтаря».
 Ти ще пригадай, що окрім Олексія Соломахіна нашим тренером певний час був Ігор Москвичов. А у суперниках нинішні гравці «ДЕ ТРЕЙДИНГА» Максим Почебут, Валерій Грицовець, Микита Можейко, Максим Мануйленко, Павло Чабанов, який уже в цьому році від нас перейшов до Тиврова. А інші Олег Безуглий, Віталій Ятло, Валентин Бондар, Андрій Кравченко, В’ячеслав Кобець, Олександр Піхальонок-старший, Богдан Свірідов, Артем Золотухін, Сергій Гаманенко, Михайло Беляєв, Сергій Дрьомов, Денис Гуменюк ці призвища багато чого скажуть футзальним вболівальникам. Як то кажуть, компанія була ще та. І «школа життя» була відповідною.

 Минулорічний титул переможцяпершої ліги для тебе був не першим в кар’єрі?
 Ні. Перший раз виграли лігу із донецьким «Сапаром» у сезоні 2008/09 років. Тоді у складі були і Дмитро Калуков, і Роман Стрельцов, і Артем Рось, що зараз грає у Білорусі. А потім ще одна перемога була у складі іншої донецької команди «Буран-Ресурс». Причому так сталося, що жодного разу після «золота» у першій лізі, команди в яких грав, не підвищувалися в класі. Якесь таке зачароване коло вимальовується. Отже – нинішній титул - третій за ліком. І знову підвищення в класі не відбулося. Ну а зараз маємо завдання його підтвердити. І вірю, що врешті-решт будемо грати у Екстра-лізі.

 Твоя футзальна кар’єра пов’язана із багатьма містами України. Чи мріяв колись, що будеш грати майже вдома, адже ж від рідної Дружківки до Слов’янська якихось тридцять хвилин автобусом? І на трибунах завжди чимало твоїх друзів та родина.
 Ну по-перше, коли грав у Севастополі, чи то Чернівцях, або у Хмельницькому чи то Покровському, рідні та друзі завжди слідкували за моїми виступами якщо не на трибунах, то за допомогою сучасних комунікаційних засобів. По-друге,  не варто забувати, що перший офіційний кубковий матч тоді ще «Авангард» минулого року провів саме у моєму рідному Палаці спорту «Грета» у Дружківці. Щоправда, як у прислів’ї, той млинець виявився глевким і ми програли харківському аматорському клубу «Viva Cup» 2:3, а потім хоч і виграли у гостях 2:1 та саме завдяки більшій кількості пропущених на домашній арені голів, вилетіли із турніру. Та я дякую долі що саме так все сталося. Адже після травми та війни, яка розпочалася на нашому Донбасі, вже всерйоз замислювався аби завершити футзальну кар’єру.

 Загалом доводилося чути, що у тебе тоді було не все гаразд із здоров’ям. Але ж не так, як у тому давньому одеському анекдоті «про гірше за всіх»?
 А як грати воротареві, коли тобі у руку вмонтований металевий стрижень, і кожен рух віддає болем? Щоправда потроху призвичаївся. А потім, аби прогодувати родину поїхав не заробітки. У Санкт-Петербурзі працював на будівництві. Майже на чотири роки довелося забути про гру. Щоправда, виходив пограти у дворі, пригадую, що і за дружківський «Конкорд» на першість міста грав, коли інколи повертався додому. Але травма давалася взнаки, тож кожен раз казав собі: «Досить. Це в останній раз». Та проходив певний час, і знову хотілося вийти на майданчик. При цьому, звичайно ж, слідкував за подіями в Україні. Знав, що завдяки зусиллям Андрія Станіславовича Новікова та тодішнього голови Асоціації футзалу Владислава Олександровича Лаврика на Донеччині намагаються відновити обласні змагання та створити професійний клуб. Той же Родіон Кеворков мені про це весь час телефонував та розповідав. Тому, коли пролунав дзвінок від Олеговича (Олександра Хурсова – головного тренера – прим. автора), відповів – однозначно. Адже ж розумів, що іншого шансу повернутися на майданчик доля не залишить - роки даються взнаки. Кинув все, за кілька днів розрахувався із роботи і виїхав додому. Тим більше, що поступово вже починав грати у дворі, потроху збільшував навантаження. Ну а далі - вже відома історія.

 А взагалі як ти потрапив до футзалу? Адже ж знаю, що розпочинав у великому футболі.
 Так, як і більшість хлопців мріяв про великий футбол. Першим тренером у Дружківці був Євген Вікторович Крайній, відомий не лише теренах Донеччини фахівець. А потім вже грав під керівництвом Василя Олександровича Черненка у юнацькому складі «Машинобудівника». До речі, в нашому місті із гравцями мого року народження становище було просто жахливе і мені доводилося грати за команди на рік-два старші. Отож за антропометричними даними боротьбу конкурентам програвав, але намагався надолужити іншими якостями постійно тренував стрибучість, реакцію, вибір позиції, що у подальшому далося взнаки. Взагалі ще тоді мені тренери підказували, що без постійної роботи над собою, без того, аби повсякчас підіймати планку особистих вимог і здобутків, прогресу у грі, у професійному зростанні не можна добитися. Цей принцип і зробив головним у власній підготовці А вже коли навчався на першому курсі Донецького державного інституту здоров'я, фізичного виховання та спорту запросили до молодіжного складу «Шахтаря» із Родинського, де був поза конкуренцією. А по закінченні сезону з’явилася пропозиція від донецької команди шахти імені Засядька, яка вважалася міцним горішком в обласному футзалі і постійно брала участь у всеукраїнських змаганнях. Сподобалося. Ось після цього остаточно обрав свій шлях у футзалі.

 До речі, про конкуренцію. Минулого сезону у вас у складі було три голкіпери – ти, Павло Чабанов та гравець молодіжної збірної Євген Козлов. Цей чемпіонат також розпочало три воротарі – лише замість юного Козлова з’явився досвідчений Іван Гурко. А потім твій друг Павло Чабанов під час зимової перерви вирішив змінити клуб. І у нещодавній першій поразці «ДЕ ТРЕЙДИНГА» під час регулярного чемпіонату від «Володимира» 4:6 чимала його заслуга.
 Взагалі я вважаю, що конкуренція у нашій справі ще нікому не завадила. Конкуренція це той рушій, який дозволяє ретельніше працювати на тренуваннях, завжди бути у належній формі, постійно аналізувати свої дії, виправляти помилки та наполегливо працювати весь час оглядаючись на тих, хто дихає у спину. Що стосується Жені Козлова, то не знаю чому він обрав інший шлях своєї кар’єри. Адже у нього так само, як і у іншого збірника «молодіжки» Едуарда Нагорного. були непогані перспективи у нашій команді. Можливо, хлопці хотіли не втрачати час та мати більше ігрової практики, і тому обрали інші клуби та країни. Що стосується Паші, то він добре розпочинає атаки, непогано діє у ролі п’ятого польового гравця, а от у інших компонентах гри може припускатися помилок. На початку сезону у нашому складі з’явився Ваня Гурко людина досвідчена, яка чимало матчів зіграла і в українській Екстра-лізі, і відчула що таке бути легіонером, коли до тебе чимала увага та вимоги постійно бути на кілька голів вище за гравців країни-роботодавця, і ще й до того ж пограла у футзальній Лізі чемпіонів. Ось тут Паша, не знаю із яких причин, але як співає сучасний рок-класик «здався без бою». Втім, голкіпери у футзалі, як і к великому футболі, це – особлива каста. Ми за будь-яких обставин намагаємося підтримати один одного та залишатися друзями. І я дуже радий, що у новому клубі у нього все виходить добре, що підтвердив останній матч з нашою командою. Якщо трохи помріяти, то буду не проти, якщо вирішальні матчі серії плей-оф, ми будемо проводити саме проте «Володимира». Виникне можливість взяти реванш за єдину поразку у цьому сезоні.

 Що ж дякую за відверту розмову.
 І вам дякую за дзвінок. А на прощання хочу побажати всім шанувальникам футзалу терпіння та віри, оптимізму. Адже ж карантин, пандемія, як будь які «чорні часи», минуть, а улюблене гра даруватиме чимало позитивних емоцій та натхнення!

Джерело  Микола Гісь, пресслужба "ДЕ Трейдинг"

Похожие Новости

Комментарии:

Вы должны быть зарегистрированы чтобы оставлять комментарии. Авторизуйтесь под существующим аккаунтом или создайте новый.

Futsalua © 2018 Проект разработан командой Futsal Ukraine. Все права защищены.