Портал «Футзал України» поспілкувався з екскапітаном «Урагану» про повернення до Львова, минулий сезон, плани на майбутнє і загалом про український футзал
– Андрію, привіт. Цьогоріч літо розпочинається для тебе трішки незвично, враховуючи, що ти перебуваєш без контракту з професійним клубом. Які думки зараз?
– Усім доброго дня! Ой, думки зараз різні. З одного боку, дуже щасливий, що повернувся до Львова, до сім’ї. Дружина та діти уже рахували дні, коли ми знову будемо разом. Особливо це стосується меншої доньки, яка найбільше, як здається, сумувала. Але є і певна порожнеча всередині. Я покинув хороший колектив, яким безумовно є «Ураган». Також буду сумувати за чудовим Івано-Франківськом та нашими уболівальниками. Разом з «драконами» я пережив щасливі миттєвості своєї кар’єри, про які буду довго і тепло згадувати.
– Ти майже всю свою кар’єру провів у Львові. Чи немає в планах повернутися в «Енергію»? Можливо, уже були і якісь перемовини з «енергетиками»?
– Наразі ніяких перемовин не було. Вибачте, будь ласка, за нескромність, але мені здається, що зараз я більше потрібен «Енергії», ніж «Енергія» мені. Люди, що розуміються в футзалі, відразу зрозуміють, що я мав на увазі.
– Так а чим думаєш займатися далі?
– Відкрию невелику таємницю: у мене є пропозиції грати за місцевий аматорський клуб з можливістю зробити перші кроки у тренерській ролі, влітку почну працювати з командою із Львівської Гранд-ліги. Мінімально, скажу так, роботою забезпечений.
– Але який зараз пріоритет: залишитися у професійному футзалі чи все ж думати про тренерську кар’єру із сумісництвом гравця в аматорах?
– Для себе я ще не прийняв остаточного рішення. Якби у Львові, як і раніше, було кілька хороших команд, що ставлять перед собою максимальні завдання, – це одна справа. Але реалії українського футзалу інші, це усі розуміють. Хочу сказати одне: «футзалки» на цвях вішати точно не збираюсь (посміхається). Я відкритий для пропозицій, якраз зараз ті дні, коли потрібно вирішувати, який шлях вибрати. За роки в футзалі я багато чого дізнався. Скільки різних матчів було на хорошому рівні, зі скількома хорошими фахівцями попрацював. Хочеться ще залишитися в улюбленій справі і допомагати майбутнім клубам.
– Ми усі розуміємо, що пропозиції можуть бути різними. Чи готовий ти знову покинути навіть не Львів, а й Україну? Прикладів наших легіонерів закордоном із кожним роком все більше та більше.
– Ні. Коли я укладав контракт з «Ураганом», то була чітка домовленість із клубом: я граю два роки і все. Якщо більше – то це проблематично для сім’ї, а вона у мене на першому місці. Зрозумійте: якщо я покинув таку команду, як «Ураган», то зі Львова кудись їхати не бачу жодного сенсу. У Івано-Франківську створені всі умови для хорошої роботи, і я залишився б там.
– Для багатьох, хто не знав обставин твоєї домовленості з «Ураганом», було дивно, коли в один день «дракони» попрощалися з тобою та Когутом. А чи були розмови та пропозиції від Олександра Олександровича чи, можливо, від Максима Павленка щодо продовження кар’єри в Івано-Франківську?
– Взимку Максим Михайлович питав про мої плани та думки щодо майбутнього. Повірте, я дуже хотів залишитися в «Урагані», але не можу жертвувати комфортом своєї дружини та дітей. Будь-який переїзд – це купа побутових нюансів. Дитсадки, школи для дітей міняти туди-сюди – це також неправильно. Плюс дружина зараз хоче себе реалізувати, потрібно мені завжди бути поруч. Тому відповідь була, що я покину клуб. Незалежно від того, як «Ураган» буде виступати та яка там буде моя роль.
– Чи є зараз відчуття, що ти не сказав останнього слова в «Урагані», враховуючи, що сезон завершився саме так?
– Таке відчуття, напевно, є у всіх. І у «ХІТа», і, напевно, у «ІнБева», який мав плани ще не раз здивувати футзальну Україну. Щодо мене та «Урагану», то у нас були хороші шанси повторити минулорічний успіх, – «срібло» чемпіонату та перемога в Кубку України. Тим паче, кожен із команди протягом карантину індивідуально підтримував форму, тренувався і вірив у чудо. Тобто, чекали продовження сезону. Але, як усі розуміють, у цій ситуації не все залежало від нас. Тим паче, цього сезону ми видавали неймовірні матчі, боролися до кінця. Згадайте ту ж гру в Рівному, коли Артем Фаренюк приніс «Урагану» перемогу на останніх секундах.
– Напередодні сезону, враховуючи трансферну політику клубу та дуже вдалий матч у Суперкубку з «Продексімом», особисто у мене були серйозні сподівання, що «Ураган» якщо і не стане повноцінним першим номером у українському футзалі, то на рівних буде боротися із херсонцями за перемогу. Але регулярний чемпіонат спростував ці думки. Як ти вважаєш, чого конкретно в цьому сезоні не вистачило «Урагану», щоб на дистанції йти пліч-о-пліч з «Продексімом»?
– Ой, мені складно об’єктивно і точно давати відповіді на такі запитання. Це все лежить у площині роботи головного тренера.
– Але зі сторони гравця все рівно ж є певні думки, спостереження?
– Нумо спробуємо. Напевно, наша четвірка грала не так вдало і впевнено, як це було минулого сезону. Траплялися спади протягом чемпіонату, і уже друга четвірка брала на себе роль лідера. І це нормально в футзалі, коли є взаємодопомога, і велика кількість хороших гравців, що можуть вирішувати епізоди на свою користь. І саме вони більше брали ініціативу на себе і краще провели сезон загалом, мені так здається.
«ІнБев» нам дуже полоскотав нерви»
– Так вийшло, що протягом сезону спад найяскравіше був помітний в матчах чемпіонату з «ІнБевом». У чому феномен команди Соколовського, яка стала справжнім відкриттям цього сезону?
– Житомир нам дуже полоскотав нерви. І не скажеш же на 100%, що в «Урагану» був спад конкретний якраз перед цими матчами. Ми добре зіграли з «ХІТом», набравши шість очок із шести, двічі переграли «Кардинал-Рівне», стали першими, хто відібрав очки у «Продексіма». Та і навіть нічия з «Енергією» у Львові – це не найгірший результат. Ми знаємо, як львів’яни добре грають вдома і налаштовуються саме на нас. Щодо «ІнБева», то там кілька факторів. Це і зміна тренера, і дуже хороша трансферна робота. Моспан грав неймовірно, своїми фінтами та ривками замучив нас дуже.
– У FavBet Екстра-лізі в останні роки є така тенденція, що хтось із «середняків» «вистрілює» та дивує усіх. Минулого сезону це був «Кардинал-Рівне», зараз «ІнБев». Як ти вважаєш, хто наступного сезону може усіх здивувати?
– Можна в цей список сміливо додавати і «Марріон». Одесити колись вийшли із Першої ліги і стали «міцним горішком» навіть для грандів. Хто може в майбутньому сезоні? Наразі складно прогнозувати, тому що ми не знаємо навіть, хто вийде на старт. На жаль, стабільності українському футзалу не вистачає. Маю надію, що нарешті буде в «вишці» «ДЕ Трейдинг», симпатична така команда, що уже двічі поспіль виграла Першу лігу.
– Важливим, на мою думку, є і питання молоді, і ти, як представник уже старшого покоління в українському футзалі, напевно, маєш свою думку. В «Урагана» наразі об’єктивно найсильніша академія, яка уже дала українському футзалу багатьох гравців, які виступають далеко за межами Івано-Франківщини. Але в останні роки не так багато молодих гравців отримують шанс саме в першій команді «драконів», хоча продовжують бути «фундаментом» різних юнацьких та молодіжних збірних. Чому так відбувається?
– На мою думку, це пов’язано з високими цілями команди. Наприклад, якщо б «Ураган» просто грав в чемпіонаті, без вагомих задач – то у молоді було б набагато більше шансів себе проявити. А коли результат тисне на усіх, то тренер не може просто так взяти і довірити місце великій кількості молоді в складі. Хоча скажу, що навіть в останні роки приклади Микитюка та Шведа підтверджують: варто працювати, іти до своєї цілі і ти обов’язково будеш в основі. У серйозних клубах усе відбувається поступово. Потрібен час, хоча на підході багато талановитої молоді.
– Якщо ти вже заговорив про молодь, то кого з плеяди вихованців «Урагану» наразі можеш виділити?
– Одного точно можу назвати: Мар’ян Масевич. Дуже скромний хлопець і хороша людина. Він уже тренується з основою, Максим Павленко дає йому шанс в основі, і Масевич, здається, добре ним скористався у тих матчах, де грав. Але усе рівно потрібно працювати не покладаючи рук, щоб закріпитися в першій команді надовго.
«В українському футзалі безліч проблем»
– З кожним роком усе більше розмов про рівень чемпіонату, і варто визнати, що він падає. Думаю, ти бачив інтерв’ю Станіслава Гончаренка колезі Володі Крупчуку, де цій темі було присвячено багато часу. І там Станіслав Олександрович наводив безліч прикладів, порівнюючи покоління і їхній рівень. В одному згадав і тебе, розповідаючи, що молодий Андрій Федюк у свій час був типовим футзалістом, а зараз, не зважаючи на вік, один із найкращих в чемпіонаті. В чому проблема нинішнього українського футзалу?
– Та проблем – безліч. Це і неолімпійський статус футзалу, і загальні проблеми в державі, і відсутність фінансування цього виду спорту від держави. Майже усі команди, якщо не брати ті, яким допомагає обленерго, меценатські. Тобто, увесь кошторис лежить на плечах одного-двох бізнесменів, які тягнуть цю лямку. А коли немає стабільності в бізнесі і в країні, то просто неможливо розрахувати, що буде далі. Багато клубів живе лише сьогоднішнім днем. І не тому, що вони такі недалекоглядні, просто спрогнозувати, що буде навіть через два роки, ніхто не може. Яка ситуація в державі, така ситуація і в спорті, у футзалі зокрема. Падає популярність, менше про наш спорт говорять, тому і розвиток такий.
– Зайвим доказом падіння рівня футзалу в Україні, напевно, стали виступи і збірної України у нинішньому відборі на чемпіонат світу. Олександр Косенко, як здається, наразі не дуже довіряє ветеранам, що підтверджується списком гравців, яких він викликає. Як ти вважаєш, ця позиція має право на життя, чи все ж потрібно шукати якийсь баланс?
– У мене є певні думки щодо цього питання, але, зрозумійте правильно, я не стаю якимось радником чи щось в цьому роді. Хто я такий, щоб Косенку розповідати, кого викликати, а кого – ні (посміхається). Але все ж вважаю, що потрібно розраховувати на людей, які зможуть тобі допомогти тут і зараз. Зможе цей гравець пройти цикл, чи навіть у конкретних матчах принести максимальну користь, його потрібно викликати, а не дивитися в паспорт.
Не думайте, що зараз я про себе говорю. Свій етап у збірній я уже пройшов, і зараз не факт, що витримав би навіть таку гру на кілька фронтів. Так, я бачив у коментарях часто писали, чому не викликають Федюка? Але тренер так вирішив, йому відповідати за результат. На жаль, дуже часто з таким підходом «на перспективу» і відбуваються невдачі. Ніхто ж не знає, коли ця перспектива прийде і чи буде взагалі результат.
Збірна – це обличчя українського футзалу. І від неї багато чого залежить. Повертаючись до минулого запитання, це напряму впливає на розвиток гри. Можливо, якийсь бізнесмен дізнається, що у нас є сильна збірна і подумає, а чому б мені самому не вкласти гроші в якусь команду?
– Насамкінець хотілося тобі побажати зробити правильний вибір щодо продовження кар’єри, будемо і далі слідкувати за твоїми виступами. А від тебе – невелике побажання читачам «Футзал України».
– Та що зараз бажати? Звісно, здоров’я. Усі бачать, як один вірус викликав стільки проблем у всьому світі. Наберіться терпіння – футзал скоро повернеться. Також хотілося б подякувати таким людям, як ти, Артем Терентьєв та Олександр Таран із Хмельницького. Дякую, що ви пишете і цікавитесь футзалом. Я уже говорив про невисоку популярність цього виду спорту, а ви якраз допомагаєте інформаційно йому розвиватися. Гравцям, тренерам та й усім, хто «вариться» в футзалі, цікаво читати про цей вид спорту, дізнаватися щось нове. Дякую!
Розмовляв Володимир Лавський
Фото НФК «Ураган»
