Станіслав Гончаренко – тренер-філософ українського футзалу, шестиразовий чемпіон України, колишній тренер української збірної, з якою став віце-чемпіоном Європи. 

У другій частині інтерв’ю нового проекту USL на каналі SportTravelerUA Гончаренко розповів про помилки у львівській Енергії, шок від поразки на Чемпіонаті Європи, секрети хороших відносин з суддями, кінець Інтеркасу та найближчих для нього людей з футзалу. Наприкінці інтерв'ю є повна відеоверсія.
 
У них зарплата 160 тисяч євро. А в нас – 160 тисяч гривень.

- До Кардиналу, ви були в Енергії досить довгий час. І з Енергії ви пішли досить несподівано, всередині сезону. Яка насправді причина того, що ви покинули Енергію?
- В мене не склалися відносини з деякими гравцями. Так вийшло.

 - Це ж ваші гравці фактично, ті що з вами пройшли довгий час.
- Напевно я тоді зробив певну помилку в побуті. Напевно, не так треба було діяти. Напевно, мені взагалі не треба було йти в Енергію, коли Тайм закрився. Хоча я з Енергією добився за два роки досить багато – чемпіоном став, два Кубка підряд виграв. І все якось йшло.
Але розумієте. Є таке прислів’я: краще піти на рік раніше, ніж на день пізніше. Це напевно була моя найбільша помилка. Енергія не була моєю командою. Тайм був моєю командою. На жаль, ця криза наклала певний відбиток. Якщо говорити чесно, то певно в моєму відході з Енергії більше я винуватий, ніж самі умови, які були. Якщо відверто.

Тому я й говорю сьогодні, що це була не моя команда, бо не я її вже формував. Я просто її комплектував. Є формування команди, підбір. Коли об’єднувалася команда, вже треба було приймати тих, хто не зовсім хотів мене. Це Романов, Рогачов. Якунін, з яким не зовсім склалися відносини. Почалися перекоси у взаємовідносинах. Почались труднощі. Хоча ми нормально тоді йшли, на 3 місці. Сезон був попереду. Можна було б все виправити. Але не моє це було, я відчуваю це.
Результати були. Але трохи не було тої категоричності в підході до високих норм поняття результату.

 - В якому сенсі?
- От навіть на Лігу чемпіонів ми відправлялись, в Мурсії тоді відбувалося це. Ми мали попасти в шістку. Основний раунд пройшли, попали в Елітний раунд. Його грали в Іспанії, в Мурсії. Там були Ель Посо Мурсія, Динамо Москва і представники Голландії. Ми коли сіли (там є такий між двома ігровими днями) в третій день, так сказати, дружби і розмов. Місцеве керівництво банкет накрило, і ми спілкувались.
Розказував президент Ель Посо, як вони тратять гроші на школу, на підготовку, який бюджет, то він тоді мені запам’яталося. Місто витрачає на команду 5 мільйонів євро. А зарплатна відомість команди – 160 тисяч євро. Колишній президент Динамо Москви каже: «А у нас 160 тисяч, тільки доларів». А я сиджу і просто вставив фразу: «А у нас 160 тисяч, тільки гривень». Так вийшло цікаво.

Енергія була з амбіціями. Але вона не відповідала статусу лідера, щоб виходити в Елітному раунді з 1 місця. Коли мені Коля Сич допомагав і я підходжу до Олександра Івановича Стефанківа (президента, – ред..) і кажу йому: «Подивіться, хто сидить в них на заміні. Фукін сидить, Сіріло сидить і Сєргєєв». Всі три збірники Росії сидять на заміні.

 - Станіслав Олександрович, от ви в українському футзалі дуже довгий час. Оцініть зараз стан українського футзалу.
Питання дуже своєчасне. Цікаво, що воно таке філософське. Бо у вас є, з чим зрівнювати. І найголовніше, що за час тої перерви, коли мене не було, багато змінилося. Зараз стало простіше в освітлювальній програмі. Є багато інформації, є нарізки, є вправи. Але від цього не виріс загальний рівень. Нібито матеріальна частина і частина освітня виросла, але сама майстерність не підросла.
Ми вже ніколи не зустрінемося з Москвичовими, Карідзе на майданчику. Хіба що за якийсь період часу, коли зміниться багато що в країні в обслуговуванні всіх сфер діяльності. Одна з яких буде – футзал. Ми вже ніколи не зустрінемо ні Шайтанових.

Хоч будуть якось з’являтися з того покоління як Білоцерківець, який наздоганяє той рівень можливостей і розуміння сили гри в міні-футбол. Ну і він в якусь каденцію опинився в Росії. І теж не витримав. Рік побув в Норильськом Николе і не справився. Цей теж був для нього урок і вибір. І він теж повернувся.

Чому?
Бо він один з могікан і може себе ще реалізувати тут. Але тільки на іншому рівні – на більш низькому. Чому він тут необхідний? Тому що його рівень, який ще з тих далеких часі дозволяє йому перебувати одним з найкращих.
Шотурма, який за своєю природою міні-футбольно складена людина. Ці люди заповнюють рівень нашого мініфутболу. Якщо ви візьмете за останній час, то прийшли Зварич, Корсун - це ті, хто вийшли на кращий рівень. Але це знову таки на рівні Білоцерківця, Ми перебуваємо на своєму ж рівні.

 - Але ж є Віктор Кравцов, до прикладу.
Так, він грає за лідера і є прикладом. Але я казав, що він є самобутнім гравцем. Оці ластівки вони в нас не затримуються. А сильні як Білоцерківець грають в найкращих українських клубах.
От, ви гляньте. Вся система існує на 5 китах, якщо хочеш прийти до цілі: ставлення до роботи; ціль, до якої маєш йти невпинно, навіть попри негарантований результат; матеріально-технічна база включно із зарплатою; тренувальний процес. І найголовніше – підбір гравців.

 - Ми зараз далеко від тих часів – 2001-03 років у своєму рівні футзалу?
Так дуже далеко. Бо тоді ще грав Федюк. І був середнім гравцем. Він не був у збірній. А зараз – це один із лідерів нашого міні-футболу. Але ж минуло 18 років. Цілий вік. Ціла молода каденція гравця.
І людина сьогодні в 39 років одна з найкращих в Україні. Такі як Федюк і Кордоба тримають високий рівень, який колись вважався середнім. Але вони стають кращими з роками.

Але вони попали якраз на таку ниву, коли наступні не дотягують явно до них. Тому вони так виглядають лідерами. Бо ті всі, хто прийшли зараз, вони не робили раніше того, що робили Федюки і Кордоби. Це в процесах життя, тренувального процесу, навченості, підбору тренерів. Бо від тренерів багато чого залежить.

Чому Салтанов відрізняється від Ардашнікова? Бо в нього є більш-менш школа, він пройшов ту школу Княжу. Якась базова школа є. А вже, хто немає школи, той гірший. Чому той ж Горпинич? Я беру своїх гравців і порівнюю з іншими. У нього Івано-Франківська школа. Він на якомусь етапі був там в Академії. І ці 2-3 роки при правильному ставленні, при вкладенні людини і тренуваннях він може вирости в хорошого майстра. Я говорю це про тих, хто має якусь школу. А багато хто потрапляє, не маючи школи. А без школи дуже сильно треба рости.

Не буду прозаїком. Але з тих часів перестали існувати медалі. Ми ж в останній похід на Європу, це була останній. Пройшло 14 років. Це перший показник, що ми стали гіршими. Що міні-футбол став нижчим за рівнем.
Але реальність така, що проблеми загалом по всій країні. Також ми сильно впали по зарплатах.
Херсон отримує сьогодні в два рази менше, ніж отримували тоді гравці Тайму. Також Херсон отримує в чотири рази менше, ніж тоді гравці донецького Шахтаря. Такі зарплати, які були в Кардиналі, Веселов платив другій команді на той час. У нас була друга команда Інтеркасу на той час. Це все об’єктивні фактори.

 - Гравці Шахтаря на той час вони можуть по зарплатах конкурувати з великим футболом?
- Сьогодні так. Я прекрасно знаю зарплати деяких клубів Вищої ліги великого футболу. 30-50 тисяч гривень. Вже такий прийшов час, коли заробітки пішли. Так, є луганська Зоря, яка ще стоїть на кращому рівні. Але загалом зарплати категоричну знизились.
Якщо сьогодні зрівнювати зарплати Тайму того часу і взяти зарплату львівського карпатівця, то Тайм отримував тоді в 2 рази більше. Якщо порівнювати зараз. Все вирівнялось. Але найголовніше, що нове покоління не зовсім виховане. Воно не зовсім трудолюбиве. Вони хочуть зразу прийти і зразу мати. От я відчув за ці півтора року. Не розуміючи, що працюючи він прийде до цих грошей.

 - Просто футбольне життя дуже коротке. І вони хочуть за цей час встигнути все.
Погоджуюсь. Але в них немає адекватних співвідношень своїх можливостей до реальної оплати. Коли приходить гравець і називає суму, а ти змушений давати її, бо іншого нема. А сам розумієш, що він цих грошей не коштує.

Колись сказав гравцям своїм в міні-футболі: "Ваші мами отримують в 2 рази менше, вчителі отримують в 2 рази менше. Лікарі. Але вони працюють". Покажіть мені професію, де людина працює 2-3 години в день і отримує 14 тисяч гривень. А помножте це на тижневий цикл. У нього 21 година робоча в годину з 49 годин. Ви ж розумієте, що це за праця.

І я деколи говорив - хлопці, йдіть здавайте на права, йдіть вчити мову. Кравцов вивчив мову. Він іспанську знає, англійську. Бо він сам по собі людина цілеспрямована. А багато хто не вміє цього. І коли вони приходять до завдань, то вони не знають, звідки брати рішення. Як я вже казав, у них всі відповіді в телефонах.
 
Лисенчук приватизував цей вид спорту. І не тримав слова. Але був добрим організатором.

 - Ви коли тренували в кінці 90-х-початку 2000-х тоді в нас президентом ще Асоціації був Геннадій Лисенчук. В нього було дуже багато опозиціонерів, і ви були одним з опозиціонерів до керівництва АМФУ. Керівництво АМФУ, а зараз вже ФФУ змінилося. Чи змінилося щось в самому футзалі?
 - Зміни звісно відбулися. В інформативній складовій. Зараз приділяють увагу, кожну гру показують. Але регламент може не виконуватися. Якщо в такому місті як Рівне з трьох камер показують, телебачення є. То в таких умовах як Хіт перебуває - одна камера пише. Це чуть гірше.
Інформації дуже багато стало. Раніше цього не було при Лисенчуку. Що стосується спортивно складової, то, напевно, ми ні в чому не додали.

 - Вам є що порівняти у футзалі. Скажіть, чи існує зараз таке поняття як "допомога якісь команді"? Якщо вона допомагає, наприклад, Федерації в плані утримування збірної або в плані якоїсь бази для збірної. Чи може таке існувати в українському футзалі?
Ну дивіться, є ж детальки. Скажімо, збірна грала в Франківську свої товариські ігри. Ми ж розуміємо, що це послуга івано-франківської сторони. Обслуговування – це вже допомога, взаєморозуміння. І це є комунікабельність президента, який вміє це. Лисенчук присвоював собі багато подій. Він приватизовував ці значення видів діяльності.

А нинішній президент знайшов комунікацію з президентами клубів. І як в кожному місті. В наступний понеділок буде Матч зірок в Рівному. Це ж знову таки послуга. Хоча за інформацією це послуга взаємозаліків, взаємо, так сказати, витрат грошей. Це бере на себе керівництво і місто бере камери. Це вже затрати немає для Федерації.

Потім, якщо брати у взаємовідносинах, кому допомогти, кому автобус. Це все існує, як і раніше існувало. Але, щоб була взаємовиручка, то я б не сказав. Бо Федерації має своє становище, клуби – своє. І багато хто виживає. Навіть якщо я рівненську команду приведу. То в порівнянні з Херсоном там все по-іншому.
Там немає державних грошей, там тільки приватні гроші працюють. А в Рівному працюють державні гроші. Бо бюджет 1 млн 200 тисяч з області і міста виділяється весь час на зарплату. Вже президенту легше.

 - Питання в тому, що коли президенти допомагають збірній і ФФУ, то що вони хочуть від неї? Допомогу в чемпіонаті, наприклад? Чи ще якісь привілегії?
Я цього не відчуваю, скажу. Такої формули я тобі-ти мені – не існує. В цьому плані якось дистанціювалося нове керівництво. Воно веде свою політику і не кланяється людям. Але зуміло знайти взаємовідносини між клубами, що конфліктів стало менше.
І якщо зрівнювати ті часи, то епатажною особистістю був Геннадій Анатолійович. Він багато робив. Але він робив дещо з комерційної точки зору для своєї вигоди. А сьогоднішнє керівництво робить, щоб всім було добре. І добре будує відносини з добрими намірами. І тому в порівнянні з тим буттям сьогоднішні конфлікти просто незрівняні і стали значно меншими, і нічого не коштують.

 - Ви порівняно часто звертаєте увагу на суддівство. Скажіть, будь ласка, на якому рівні перебуває наше суддівство? І чи існує корупція в суддівстві і чи існує допомога команді господарю, наприклад, бо вони їх приймають чи інші можливі моменти? Допомога фавориту турніру, який має виграти чемпіонат?
Я ж казав, що завжди щирий. Скажу, що особисто мені повезло, і пишаюся цим. Це може і президент Валявка підтвердити, і Кондратюк Міша. За мою каденцію в Кардиналі ми жодної гривні не дали суддям. Ні хабаря, ні нічого. Зараз все виведено на такому рівні взаємовідносин, тут Федерації треба віддати належне, вона це зробила. Бо внески перечислюють на Федерацію, а вона вже відплачує суддям і оплату, і проїзні, і відрядні, і харчування. Там є своя цифра, яка стоїть за кожною грою.

Перестала існувати взаємозалежність між суддями, Федерацією і тренерами. Немає такого прямого відношення, коли можеш бесідувати і впливати. Судді стали більш незалежними і більш вільними. І команди звільнилися від тягаря, щоб принижуватися перед суддями: погодувати, обслужити, постелити, запросити, покращити, завести, відправити, напоїти. Тому перестали існувати ці відносини, а значить покращилася сама картинка відносин. Незалежність стала висока.

А щодо підкупів, зрад в іграх, заангажованості. Такі випадки, за моїми спостереженнями є, але їх стало значно менше. Я віддам належне, що я за цю каденцію не відчув ударів сильних, підлості, зради, підкупу. А враження, що комусь потрібніше, бувають.
Якщо чесно казати, то порядності стало значно більше. І самі зауважте, чому зменшились скандали, бо стало чесніше суддівство. Мені от Вовчок подобається - івано-франківський суддя міжнародної категорії. За той термін, поки я був, він імпонує за чесність, взаємовідносини та порядність. Це знаки того, що суддівство стало кращим, вищим і чистішим.

 - Це ми зараз говоримо те, що зараз Федерація відлучила команди від доступу до арбітрів. Але колись, коли ви були в Інтеркасі, в Таймі, в Енергії, все було зовсім по-іншому. Приймаюча сторона зустрічає арбітра на вокзалі, веде в бар, ресторан. Після того гра, надає їм нічліг. Все дає команда, яка приймає. І як в таких умовах зробити так, щоб не було корупції? Щоб не помагали господарям?
- Так, я свідок всіх тих часів. І так сказати прекрасно розумію, що це все існувало. А якщо ще спарені ігри. Пам’ятаєте були періоди, коли були спарені ігри. Якщо першу як господар ти програвав, то вже так догоджав судді, щоб другу не програти. Але це що стосується більш середніх команд. А якщо про Інтеркас чи Тайм, то зрозуміло, що привілегії якісь були. Судді підкоряються статусу, рівню гравців, номінації тренера. Завжди це впливало.

Приведу вам такий приклад з життя Веселова. Я працював у нього 11 років. Це ж ціле спортивне життя - як і в школі. Ціла школа. В мене є з чим зрівняти. Ми якось починали. Він мені каже: "Станіслав Олександрович, взнаю, що ти суддям дав, купив гру, ми ніколи більше з тобою говорити не будемо".
Зате Веселов міг припіднести – судді літали літаками. Чи підкуп це чи ні? Але ми ж розуміємо, що ставлення впливало на суддівство. Можливо, впливало. Ми розуміли, що приїжджаючи в Інтеркас суддя отримував прекрасні умови: він жив в найкращому готелі, він їв скільки захоче.
У нас такі принципи були: грошимами не давати, але людина отримувала пайок і їхала ситою додому, і ще могла в поїзді бутербродик з пляшечкою коньяку випити. Але це не вважали підкупом.

Сьогодні ніби відсторонили купівлю за гроші. Але хто захоче, той завжди знайде спосіб, щоб зацікавити суддів. Якщо суддя захоче заробити, то він тим більше знайде спосіб, щоб припіднести себе так керівництву, щоб поїхати з міста ситим.
 
"Це історична точка в моєму життя. Тоді ми могли стати чемпіонами Європи"

 - Якщо в нас в чемпіонаті стаються якісь помилки арбітрів, то це списують або на заангажованість, або на непрофесіоналізм. Давайте пригадаємо 2001 рік, фінал 1:1. Іспанці забивають гол. Заступ гравця. Явний заступ за лінію. Що ви скажете тоді про цей момент?
Я по цей день це переглядаю. Це історична точка в моєму житті. Тоді ми ж стояли на грані чемпіонів Європи. Ви знаєте, коли це сталося, зразу було трохи страшно. Це ж було все, до забитого м’яча. Цей гол стався. Аура стоїть в Москві. Зал завмер. Іспанці побіжали всі. І судді ніби хотіли справитися з цією грою.
Бо якщо в фіналі грали Росія з Іспанією, може хтось би знайшов маленьку секундочку-паузу для оцінки. А Україна-Іспанія, коли іспанець фаворит…
Це було так втомливо. Був додатковий час. Йшла друга п’ятихвилинка. І вже судді самі, може бути, неспеціально, але зробили грубу помилку. А це ж нереально груба помилка. Людина не мала права заступати. І ми бачили, як він взагалі переступив лінію і забив м’яч.
Але якось іспанці забили і побігли. Судді не взяли на себе сміливість визначити все. І тоді ж дещо нижчим був рівень камер. Зараз вже показують з 8-15 камер. А тоді з 2-3.
Іспанці вибігли, підняли руки. Наші гравці впали на майданчик. Тренери стали, втратили ніби все. Ми розуміли, що срібні медалі - це ніби досягнення. Тоді нам ніхто навіть не дав секунди оспорювати. Тоді все ніби полетіло. Все закінчилось, Закрилось. Моментально. Таке враження, що ти опинився в кімнаті, де виключилось світло. І ти один там перебуваєш.

 - А ви бачили цей момент?
- Я особисто цей момент бачив.

 - І ви апелювали до арбітрів?
- Я почав реагувати. Але ви розумієте, так всі швидко побігли, вони показали на центр, що це без сенсу було. Якось все так. І це все було моментально. Іспанці так все припіднесли. Більше страждання було в тому, що суть не в цій помилці. А в тому, чому так відбулося. Цей гол.
Там було ж так, що Безуглий стояв біля гравця, йому вдарили між ніг. Олег Безуглий неправильно розмістився за постановкою ніг. Іспанець забиває гол. Деталь. Деталь все значить. Сюдою пройшов м’яч чи сюдою.
 
Ми хотіли забрати дві команди, а нам додали шість

 - В 2001 році ви були в збірній разом з Лисенчуком. А після того такий розпад. Геннадій Анатолійович – керівник АМФУ. Ви, можна сказати, в опозиції – тренер Інтеркасу, Тайму. Чому ви так розійшлись?
 - В нього були свої принципи на підбір складу, стратегію. Я не підтримував його ідеї. Геннадій Анатолійович приватизував цей вид спорту. Це була його велика помилка. Потім через час ми вже говорили з ним, і в Харкові сиділи за столом, обідали. І він каже: "Десь в той час ви мене не переконали". Він це говорив Юрі Кобзарю, Василю Михайловичу, мені. І в нас були зустрічі і навіть так людяна людина як Микита Хаймурзін колись відкрито сказав йому: "Твоя головна помилка, що ти хотів все робити сам, а треба було дати людям, які вміють це робити. А ти все одно в променях слави існував".
Але йому чомусь тоді здавалось, що тільки він правий. І тому він ніби правильним шляхом йшов.
Хоча з часом аналізуючи все, багато в нього було сильного. Лисенчук був сильний організатор, стратег. Але його помилка, що він думав, що тільки він знає правильний шлях розвитку.

 В нас погляди розходилися. Я не признавав його комерційні погляди. Були приклади: мала премія виплачуватися і ми знаємо, хто давав. Але чомусь вона зникала. Заробила збірна на турнірі в Москві, в поїзді кажуть, що це на майбутнє збірної. Ми ще кудись поїдемо, то ці гроші потратимо. Так не мало бути.

 - Лисенчук, можна сказати, спричинив те, що пропадали деякі команди. Зараз пройшло вже багато часу від того моменту, коли пропав Інтеркас. Чи ви розмовляли з Веселовим про відродження команди, адже це вже зовсім інші часи. Можна пробувати, знову відновити команду і досягти серйозних здобутків?
Ви знаєте, ще тоді коли Веселов вирішив так, я дуже сильно страждав, бо це і збірна, і Інтеркас. Я ж 11 років там був. і тут все. А потім пішов час, знаєте, я своїм друзям казав: "Ви знаєте, Веселов був першим, хто зрозумів, що це було безтолкове заняття в тих умовах, в яких існував міні-футбол".
І в принципі тоді він закрив команду, в основі чого був конфлікт з Лисенчуком. Але я ж знаю внутрішню ситуацію. Те, як безкорисно допомогав Веселов збірній, я більше такого не зустрічав.
Про що був фундаментальний конфлікт. Ми всі хотіли скорочення команд. Тоді результати такі собі були - збірна стояла особняком. Не було конкуренції. І ми разом думали, як зробити сильнішим чемпіонат.
І в той період з комерційних помислів Лисенчук додав 6 команд без спортивного принципу. А ми хотіли навпаки - з 14 команд зробити 12 і зіграти в 4 круги. Шахтар теж був за це.

Стала безвихідна ситуація. Всі зрозуміли, що ми просто годуємо побут і бажання Геннадія Анатолійовича. Це найперший зрозумів Веселов. І я потім говорив з ним: "Сергію, ну ж не важко було справитися. Тебе ж команда 3 рази просила - лишися". Він казав: "Ні, в мене є свої принципи. Якщо мужчина з мужчиною домовився, то він має тримати слова. Це основне. А Лисенчук слова не стримав. А коли він до мене приходив в офіс, щоб допомогти збірній, я жодного разу не відмовляв. Я хотів рівень чемпіонату допомогти. Щоб грали рівніші команди".
Бо Веселов казав, що коли виграє 14:1, то ти не ростеш. А коли виграєш - 4:2, то ростеш. І чим більше таких ігор, тим краще.

 - Ви так само говорили в післяматчевих коментарях, що краще виграти 2:0, ніж 7:4 чи 8:5. У вас зараз далі такі переконання?
 - Так. Ті, хто тоді грали, вони це краще розуміли. А зараз нема тої навченості, нема таких категорії, за якими гравці вміли ці установки вводити в життя.

 - Але все таки 8:5 це видовищніше. І глядачі ж ходять на футзал, щоб побачити видовище. А 2:0 це...
При 2:0 краща організація. А 8:5 це дещо шоу. Я вам скажу навіть в іспанському чемпіонаті є негласні закони. В них навіть був прийнятий негласний закон, що потрібно грати тільки в атакувальний відкритий футбол. А вже в ньому шукати переможця.
В нас така домовленість не може бути. Бо в нас різний потенціал.
Це одне сторона медалі. Але я вкладав інше. Якщо грає Шахтар чи Запоріжкокс-Інтеркас. То мені ближче не 5:3, а 2:0. Тоді виведена точна характеристика, стратегії, тактики виповнені в цій грі.

 - Я от дуже хотів задати вам це питання. Тайм-ПФС. ПФС - команда Севастополя. Команда-аутсайдер. Тренер - Безуглий. Проти Тайму шансів практично немає. І вони можна сказати знайшли  один-єдиний спосіб грати проти Тайму - грати на п’ятого. Я пам’ятаю вони приїхали до Львова, там здається був рахунок 1:1 після двох матчів. І вони приїхали до Львова і 85% часу володіли м’ячем: просто грали на 5, щоб вбити час, і знайти один момент (в них ударів фактично не було). Тоді після матчу ви виграли 2:1. Але це вас дуже розізлило. І ви тоді після перемоги були дуже злі і назвали це антифутзалом. Але фактично це люди, які змогли знайти протидію вашій філософії футзалу, вашому правильному футзалу.
- Ну так, якщо ми говоримо про стадію плей-офф, то ти вибираєш будь-які методи. І я визнаю тоді рішення Олега Безуглого як природне. В мене звісно, після гри вирвалося. Але потім аналітично я розумів, що він вибрав те, що йому було єдино правильним.
Ми вже не раз це згадували з іронією. Навіть три дні назад про це говорили.
Але якщо діагностувати в цілому, то Федерації, УЄФА хочуть унормувати таку гру. Бо це тоді просто гра з лишнім гравцем.

 - В футболі і в інших видах спорту є багато єврокубків. А в футзалі чомусь немає другого євро кубка. Не вбачаєте, що це спеціальне гальмування розвитку виду спорту від УЄФА?
 Зараз там сидить людина, яка дає більше можливостей для міні-футболу. Формат розширюється, принципи розширюються. Думаю, що в найближчий час ми вже побачимо другий кубок.

- Коли нашу команду чекати нашу команду в фіналі чотирьох? Це взагалі реально?
Я дуже вірю. Але сам рівень чемпіонату може не дозволити. Це ж як квітки: поливає їх господар херсонський, забезпечив гравців, набрав склад, чудового запросив тренера,. Дав великі барви грі команди, вони вийшли на ментально інший рівень. І події в Мінську це показали.
Але якщо скурпульозно дивитися на точні характеристики, то ми не дотягуємо.  Можна в грі з Барселоною упертися і зіграти непогано. Як Шахтар з Бумерангом чи Тайм з тим ж Бумерангом і програв 1:3. Шахтар програв 1:6. Чи як Рибкін програв Барселоні 0:3 здається.
І Продексім. Це можна в якійсь грі впертися і сказати, що ми вийшли на рівень наших можливостей. Але треба дивитися в цілому. Якщо немає конкуренції в чемпіонаті як зараз, то Продексім все одно програватиме.
Поки не буде сильного чемпіонату, доти навряд чи вийдемо. Хоча уРибкіна такий шанс в підгрупі. І йому не вистачило останньої хвлини з Бенфікою , щоб потрапити туди. Такий шанс був.
Але про що це говори. Справа у випадковості? Напевно у закономірності. Якщо є шанс і ти його не взяв, значить відбулася істина. А істина - це правда, що ми поки до цього не дотягуємо.

 - Нас зараз збірну Україну чекає суперважкий відбір на ЧС. Можливо, такого важкого відбору в нас не було. Що не кажіть, наш футзал, можливо, деградує, враховуючи, що ми колись мали срібні нагороди, бронзові нагороди ЧЄ. Але ми далі продовжуємо далі на ЧЄ і на ЧС кваліфікуватись. А зараз чекає дуже важкий відбір? Що скажете, які шанси?
Скажу так: ми ж могли попасти в групу, де чехи. Зовсім інший був би розклад. Ця стратегічна помилка зі словенцями не дозволила грати в більш легку гру. Тепер це складно зробити.
Важливо, щоб до збірної викликали найкращих і правильно проводили ротацію. Що я нарешті побачив в Черкасах, а не в Івано-Франківську, коли готова четвірка херсонська розбивалася на три інших. Але ще потрібно, щоб всі були в хорошому стані, правильні рішення тренера, підготовка, відсутність травм і удача в Сербії. Там все вирішуватиметься.

 - Якщо взяти фаворитів групи, на яке місце ви перед початком поставите нас? 
Розумієте, є бажання. І є реальне розуміння. Реальне розуміння, враховуючи рівень чемпіонату і рівень всього, я ставлю між 3 і 4. Або 3, або 4.

 - Зараз найсильніші гравці грають в збірній?
Ті, хто були в Черкасах, на мій погляд - 90% правильно викликані. Один-два кандидати, які ще є. Не хочу говорити про це, це рішення тренера.
Ми бачимо чомусь неправильні рішення в іграх, які маємо вигравати. З хорватами, наприклад. Якщо будемо допускати такі помилки в фінальних форумах, то це буде плачевно.
 
 
Помер мій собака. Я втратив можливість відновлюватися як міг.

 - Все-таки футзал футзалом, але від нього треба деколи відпочивати. Як ви від нього відпочиваєте?
Ну в основному не виходить. Особливо, якщо на виїзді працюєш. Коли в Києві працював довгий час, то я міг йти до друзів. Тут легше переносяться труднощі, бо ти вдома. Прийшов додому, включав, завжди постійно стоїть НТВ-шна тарілка. Люблю дивитися фільми старі. Так відновлююся. Банально звучить. Але чогось люблю.
Чи хороші концерти в Ютубі. Алли Пугачової. Це коли хочеш дома залишитися і зайнятися собою. В мене не було вибору на виїзді. Коли була жива моя собака, мене дуже відновлювальна вона. Моя улюблена собака Ніколь. Вона торік пішла з життя. Я втратив можливість відновлюватися як раніше міг. Я гуляв з нею годинами, днями. Так вона відновлювала. Зараз такої можливості немає. Можливо це мене й витріпало в Рівному і десь не зробила мене більш точним, більш сильним і витриманим.

Мені чогось дійсно не вистачило для відновлення, для розуму. Для такого глибокої духовної складової. Це я кажу правду. І це певно наклало певну відбиток на певну свободу. Я не відновлювався в Рівному зовсім. Всі відновлювання у мене були знову-таки в тому, де здобути новий матеріал. Я сидів вдома, робив нарізки. дивився ігри і готував команду до наступного туру. Єдине, де я відновлювався, це йшов на день з дому в Рівному і йшов в неділю грали діти у великий футбол на першість України. І я ходив на рівненський Верес і дивився, як грають діти. І сидів так ні повітрі, щоб відновлюватися. Весь час перебував в самотності, в квартирі своїй, де пахло сирістю за стіною. Не тільки за стіною, але й сирістю у людських відносинах. Сирістю порядності, яка в результаті і вилилася, про що я дуже шкодую. Якщо підводити нашу розмову, я в житті ніколи  ні про що не шкодував. Єдине про що шкодую, що треба було після гри з Ураганом. Я це відчував, я це знав.
Треба було після цієї поразки 2:1 зібрати речі і поїхати. Я пішов чесно до команди і сказав вслух: "Я знаю, що буде". Я клянусь і говорю відкрито. Я їм сказав: "Я знаю, що буде в Херсоні. Але я пройду цей шлях з вами до кінця. Щоб впевнитися в тому, що я знаю". Так і вийшло.

 - Ви себе дуже проявили в футзалі. Чи бачите ви себе в якихось інших сферах життя людини? Можливо, в політиці?
Виключено. я ж міг опинитися і в Урагані. Мене вів Олександр Бубін, президент. Я вже знайомився зі структурою, керував би спортивно-методичною роботою в академії. Але тут надійшла пропозиція з Кардиналу.
В політику я ніколи не піду, бо ніколи не займався проституцією.

Я знаю, де я перебуваю, я знаю, що я пройшов і досягнув і завдяки багатьом щасливим людям. Я дуже щасливий, що в моєму житті було то покоління - Карідзе, Мельник, Шайтанов. Я дуже щасливий, жив в щасливий час, повторюсь. Мені багато чого вдалося добитися. А зараз я перебуваю в тій реальності, де можливо вже моя формація несумісна з сьогоднішньою. Я не кажу, що я не гожуся, чи я закрив для себе перспективи.
Я маю залишитися сам, передивитися багато речей, бо кожна подія - це кожен урок. Але сьогодні на цю хвилину в мене більше розчарування, зізнаюся, ніж пориву. Але я сильна людина, і якби говорити про те, що б я вибрав, то я схиляюся до дитячого тренерства.
А що стосується мого професійного майбутнього, то воно залежить не сильно від мене, ви розумієте. А від обставин, які будуть в майбутньому.

 - Назвіть, будь ласка, вашу символічну збірну гравців? Дві четвірки, два воротарі.
Воротар Корнєєв, безумовно. Мельников, Безуглий, Корідзе і Москвичов. Навіть не задумуючись. Найкраща 5 за всю гру. З ким піти далі, з ким би пішов в розвідку. Пішов би в розвідку з Шустом Олегом. Чудова людина, високопорядна. З тим, з яким я працював за всю свою каденцію. Я працював ж в 4 командах міні-футболу А ще 3 команди великого футболу.

З ким би працював, знаючи, що ніколи не зрадить. З Олегом Шайтановим. З ким би поділився своїм досвідом. Татарів Антон – такий був гравець.
Ким пишаюся і буду пишатися? І гордий, що з ними був. Це Веселов, Кедик Наталя Володимирівна - спортивний директор Тайму, фанатично любила гру, вміла робити ауру в команді. Це Матвіїшину - президенту. Не Стефанківу, а справжньому президенту львівського Енергії. Я називаю тільки героїв свого роману з міні-футболу. Дуже буду цінити, що в своєму житті зустрів такого сильного гравця як Ігор Салтанов. Травма вибила його з колії. Його майбутнє дуже під питанням. Я хоч і тренер, але я і фізіолог трохи. Розумію, що грижа нікуди не йде. Її вирізають, вони під навантаженнями вертається знову. Тому під питанням справжнє його спортивне майбутнє.

 - На закінчення розмови, побажайте щось нашим глядачам. Можливо, нашій країні.
У контексті того, що твориться в країні, часто люблю казати, що світ зійшов з розуму. Є багато хороший речей, але чомусь суспільство відмовляється від них в угоду політиканства і змагання за владу.
Розчарований будь-якою каденцією, будь-якого терміну, будь-якого президента. Вірю, що з новим президентом щось зміниться. Дуже важливо мати оточення, яке сприятиме росту.
Я би побажав країні все-таки говорити про державність більше, а не про країну. Бо держава - це наявність людей, які в ній живуть, їх можливості себе реалізовувати, а ми припідносимся з позиції країни тільки коли з кимось сваримося чи від кого захищаємо. Потрібно навчитися жити у форматі престижності взаємовідносин, а не в змагальності.

Це дике братство, яке оволоділо нашими панами. Я вже туди додам цього Богдана, який сьогодні сидить в Офісі Президента. Це все пани, які в тяжку хвилину, коли гинуть люди на фронті, відкрито п’ють пиво в найкращих ресторанах Франції.
Сьогодні той формат, в якому перебуває президент. Він теж його створює, малює, але напевно ще не має сили, що вибрати з сили цих панів.
Не дуже розумію, коли на фоні плачучої матері з портретом сина, викликають ситих лейтенантів і нагороджують їх за те, що вони комусь комфортний. Може і варто їх викликати, але не на фоні плачучої мами, яка стоїть 40 хвилин при параді на жарі, яка втратила сина.
Мамі вже не повернути сина. Потрібно знайти правильні рішення в таких ситуаціях. Мама заслуговує на увагу. Але може краще це зробити комунікаційно правильно, нагородивши її якоюсь квартирою. Але зробити це тихо, що вона потім говорила, що держава пам’ятає, що в неї загинув син.  

Я маю визнати, що кращого вболівальника, ніж в Рівному, ніде не зустрічав. І все, що мене радувало більш за все - це вболівальник в Рівному. Нехай буде всюди такий вболівальник, який по-справжньому цінує і переживає за команду. 
Президентам би побажав, щоб все, що вони робили, робили б заради гравців, а не заради себе. І щоб порядність була на першому місці. Гравцям – здоров’я! І ще хочу побажати, щоб на першому місці для них стояло те, що вони зробили для гри. А всім тренерам, бо це найвища міра яка є в спорті. Все починається з тренерів і закінчується на них - витримки, здоров’я, терпіння і натхнення.

 - Насамкінець я б хотів, щоб ви, можливо, ви передали комусь естафету, кого б ви хотіли бачити з легенд спорту або з зірок українського спорту в нас?
Я би насамперед відзначив би Володимира Безсонова. Я з ним у житті зіткнувся, і побачив, що він вміє говорити речі, які я ніколи не чув. Він розуміє світ так, як він грав. Він розуміє труднощі так, як він бігав і страждав. Він розуміє досягнення так, як він вигравав. І напевно зі всіх, кого я в житті зустрічав, мені здається, він має точний формат сприйняття світу і життя. Він деколи говорить речі. Ти дивишся, вони всюди ходять, рухаються і живуть. Унікальна людина. Справедливий і дуже чесний.

Володимир Крупчук.