Універсал «Сварога» Максим Літвінов – про перипетії власної кар’єри, Романа Ковальчика та Дмитра Камека і бажання спробувати свої сили в Чехії
Універсал «Сварога» Максим Літвінов в інтерв'ю futsalua.org розповів про перипетії власної кар’єри, Романа Ковальчика та Дмитра Камека і бажання спробувати свої сили в Чехії, і бажання спробувати свої сили в Чехії.
Після України кар’єра Максима Літвінова продовжилася у Білорусі. Там за короткий час універсал зумів себе вдало проявити і новий сезон розпочне у новій для себе країні – Чехії.
Універсал «Сварогу» розповів нам про вдалий період в ЛТК, проблеми «телефоністів» у матчах плей-оф, період у «Локомотиві», позитивні сторони чемпіонату Білорусі, методи роботи Дмитра Камека і чеську пропозицію.
Універсал «Сварогу» розповів нам про вдалий період в ЛТК, проблеми «телефоністів» у матчах плей-оф, період у «Локомотиві», позитивні сторони чемпіонату Білорусі, методи роботи Дмитра Камека і чеську пропозицію.
– 2012 рік став для Вас дуже вдалим: перемога на Санкт-Петербурзькій осені, успішний дебют в основі ЛТК, 9 місце у списку найкращих молодих гравців світу. На хвилі такого успіху не було пропозицій змінити клубну прописку ще тоді?
– І справді 2012 рік поки що, напевно, найбільше запам'ятався в моїй кар'єрі. Відразу після Санкт-Петербурзької осені були хороші пропозиції. У мене з'явився агент і він займався цими питаннями. Проте у цієї медалі була й інша сторона – мій контракт з ЛТК і сума трансферу, яку запросив президент клубу Юрій Миколайович Шацький. Думаю, що на той момент за молодого 18-річного футзаліста таку суму було нереально заплатити. Так я і залишився в ЛТК.
– Про яку суму йшла мова?
– Від 35 до 50 тисяч доларів.
– Які клуби проявляли зацікавленість?
– Знаю, що агент спілкувався з «Кайратом». Нібито були розмови про «Єнакієвець».
– Сезон 2012/13 ЛТК дуже непогано провів, посівши третє місце у регулярному чемпіонаті і вийшовши у фінал Кубка України, але там у серії пенальті програли «Енергії», а в півфіналі плей-оф поступилися «Урагану» практично без шансів. Чому не змогли замахнутися на більше?
– Зараз вже важко сказати, чого не вистачило. Ми дуже здорово провели регулярний чемпіонат і, можливо, нам просто забракло сил і терпіння. Але, звичайно ж, велику роль зіграв досвід таких ігор. З того складу подібний досвід мали може 2-3 людини, а всі інші хлопці були молодими і вперше грали у матчах такого рівня.
– Бронзова серія того ж сезону вийшла несподіваною. У першому матчі ви буквально знищили «Енергію» 9:0, але всі наступні матчі програли львів’янам. Що тоді сталося? Можливо, та перемога у першому матчі серії негативно вплинула на її подальший перебіг для вас?
– Так, можливо, цей результат і вселив у нас самовпевненість, тому що в тій грі у нас виходило практично все і голи залітали на будь-який смак. Та і те, що я говорив – відсутність досвіду подібних матчів. Одну гру «вистрілили», а на іншу вже не зібралися. Проте подивіться на той склад «Енергії» – це ж збірна Україна, одні майстри спорту. Ось там був досвід і майстерність, щоб зібратися після поразки 0:9.
– Згадайте як команда переїжджала в Суми. Тоді вже почалися бойові дії в Луганську.
– Важкий був період, бо ми до останнього не знали і не розуміли чи буде команда, що, де і як.
Нас троє гравців з команди полетіло на чемпіонат світу серед студентів і після повернення назад ми не знали, що нам робити. Буквально за тиждень-два до зборів сказали, що команда їде в Суми. Для нас, футзалістів, це, звичайно, був шок, тому що Суми розташовані далеко від Луганська і як та що далі буде ми не розуміли.
– В Сумах ви провели сезон 2014/15. Умови були важкі, але після 10 турів ви очолювали турнірну таблицю і довго боролися за найвищі місця, посівши у підсумку третє місце. Але в плей-оф знову на вашому шляху став «Ураган». Як впродовж сезону вдавалося показувати високі результати в таких непростих умовах?
– Ця ситуація згуртувала колектив. Сісти і говорити, що все погано не було сенсу. Я не скажу, що у нас були погані умови – ми жили в хорошому готелі біля залу, до нас там дуже добре ставилися, тренувалися в суперкомплексі Банківської академії. Так, звичайно, іноді тренувалися ще в не дуже хорошому залі, але грали завжди в теплому і затишному спорткомплексі. Навіть приходили люди, щоб за нас повболівати і підтримати.
Звісно, що велика заслуга в цьому результаті Романа Миколайовича Ковальчика і Валерія Валентиновича Туркіна. Вони не давали нам відпочивати і опускати руки, завжди тримали руку на пульсі. Завдяки цьому і досягнули такого результату, а в плей-оф з «Ураганом» нам просто не вистачило сил і людей. Ми дві гри догравали в шість чоловік при тому, що «Ураган» грав в 2-3 четвірки.
– У першому колі ви в Харкові перемогли «Локомотив» 3:0, який тоді за весь чемпіонат програв лише двічі. Пам’ятаєте той матч?
– Авжеж, я пам'ятаю всі матчі з «Локомотивом». Особисто для мене це завжди були дуже важливі і класні ігри. Це ж був лідер, чемпіон країни, там була зібрана збірна України, як таке забудеш?
– В цьому ж сезоні ви дійшли до півфіналу Кубка України, але по пенальті поступилися аматорській «Манзані». Не було недооцінки суперника?
– Та ні, яка недооцінка може бути, якщо на ранній стадії кияни обіграли «Локомотив» і вийшли в фінал чотирьох. Плюс по зібраним в тій команді гравцям, вона не поступалася клубам Екстра-ліги. Але при цьому всьому ми грали краще і якби арбітр не поставив незрозумілий шостий фол, то все склалося б по-іншому. Ну і, звичайно, їхній фарт у Кубку, адже вони чотири матчі виграли по пенальті, коли ще таке може повторитися?
– Наступний сезон Ви провели у складі «Локомотива», але він для Вас був не надто вдалим. В чому вбачаєте причину?
– Я не вважаю його невдалим. Ми виграли Суперкубок – я забив гол, виграли Кубок і я знову забив. Так, мало грав у першому колі, але у другому колі і півфінальній серії зіграв усі ігри, крім бронзової серії, бо отримав травму в півфіналі з «Продексімом». Я чимало всього набув і мене дуже багато чому навчив Євген Семенович Ривкін. Єдиним невдалим було те, що команда зникла. Тому цей сезон я можу занести тільки в плюс.
– Ви казали, що в Екстра-лізі уболіваєте за «ХІТ», а як щодо «ІнБев/НПУ»?
– Звичайно, і в «ІнБев/НПУ» у мене залишилися хороші стосунки з хлопцями та з Валерієм Директоренком, і коли вони виграють, я за них тільки радію.
– Що скажете про сам чемпіонат Білорусі? Тільки в чемпіонаті БЧ зіграв 37 матчів. В Україні стільки ніхто не награє. Наскільки це виправдано і який це дає позитив, а, можливо, навпаки щось негативне з точки зору спортсмена?
– Чемпіонат Білорусі – сильний і дуже цікавий. Не просто ж так там грає стільки легіонерів як з України, так і з інших країн. Там виступає 15 команд, багато ігор, пауз практично немає, як це буває в Україні, а для футзалістів це тільки великий плюс, бо ти постійно перебуваєш в ігровому тонусі. Ну і, звісно ж, фінанси і премії. Як бачите, можу в ньому виділити одні плюси, мінусів не бачу.
– Який Дмитро Камеко тренер?
– О, Миколайович – це топ. Знаєте в чому його відмінність від багатьох тренерів? Скажу так, що він як тренер-друг. Так, суворий, так, кричить, часом буває, що дуже сильно (посміхається), але подивіться наскільки він підняв рівень гравців і команду в цілому. Значить він все робив правильно.
А взагалі він тренером був тільки на тренуваннях і на матчах. У звичайному житті він був нашим другом, товаришем, з яким і жартували, і сміялися і навіть були ситуації, що він з дітьми хлопців сидів (посміхається).
– О, Миколайович – це топ. Знаєте в чому його відмінність від багатьох тренерів? Скажу так, що він як тренер-друг. Так, суворий, так, кричить, часом буває, що дуже сильно (посміхається), але подивіться наскільки він підняв рівень гравців і команду в цілому. Значить він все робив правильно.
А взагалі він тренером був тільки на тренуваннях і на матчах. У звичайному житті він був нашим другом, товаришем, з яким і жартували, і сміялися і навіть були ситуації, що він з дітьми хлопців сидів (посміхається).
– В лютому БЧ оголосило, що продовжило з Вами контракт ще на один сезон, а напередодні стало відомо, що Ви переходите у чеський «Сварог».
– За місяць-півтора до плей-оф надійшла пропозиція особисто від президента команди «Сварог» Михайла Жака. Я сказав, що мені це дуже цікаво, але буде не правильно спілкуватися зараз, оскільки у мене починається період важливих матчів і хочеться зосередиться на них.
Після плей-оф розповів Миколайовичу про цю пропозицію, що хотілося б спробувати себе в цій команді і в цьому чемпіонаті. Він сказав, що як гравець зробив би точно так само. Спасибі йому за те, що зрозумів. Переговорив з керівництвом – вони категорично не хотіли мене відпускати, але слава Богу все вирішили і про все домовилися.
Хочу сказати «дякую» і Дмитро Миколайовичу, і Дмитру Валерійовичу Некрашевичу за те, що ми один одного зрозуміли і залишилися друзями. Ось так я і опинився в «Сварозі».
Андрій Гулій, futsalua.org
