Голкіпер «Вітена» (Орша) Максим Лисенко в третій частині інтерв’ю розповів нам про свої виступи у гранді білоруського футзалу, стосунки з Романом Безусом, жонглювання, карти, ліміт на легіонерів в Білорусі і воротарську конкуренцію.

Перша частина – Максим Лисенко: «В Португалії автобус здав назад. Ривкін сказав, що на ньому ми більше не поїдемо»

Друга частина – Максим Лисенко: «В Казахстані Цой був начальником, а я йому допомагав на складі»
 

«Вважаю, що краще грати під тиском, ніж сидіти в теплій ванні і боротися за 4-8 місце»
 

– Як взагалі відбувся ваш перехід у «Вітен»? 
– В Орші грали матч за Суперкубок зі «Столицею». Після гри поспілкувався з Дмитром Клочком, який і повідомив, що керівництво і тренер хотіли б мене бачити в команді. «Вітен» - команда з амбіціями і кращими умовами. Це однозначно був крок вперед для мене.

– З 2018 року ви у «Вітені» вже виграли три Суперкубки, чемпіонство і бронзові нагороди. Наскільки все відрізняється у новій команді від того, що було у «Дорожнику»?  
– Так, виграв три Суперкубка, а якщо врахувати ще й «Дорожник», то вже чотири рази поспіль їх виграю.

Головна відмінність в амбіціях. Не те що б хлопці в «Дорожнику» не хотіли виграти чемпіонство, просто це бажання повинно ще чимось підкріплюватися. У «Вітені», як для Білорусі, хороші умови. Є відмінний зал, з якого не виганяють в першу ж секунду після закінчення тренування. Є можливість відвідувати тренажерний зал, медичний супровід, ну і стабільне фінансування. Спасибі за все це Костянтину Івановичу Путіло. Всього цього в «Дорожнику» немає.

– «Вітен» – один з флагманів білоруського футзалу. В ньому постійний тиск через боротьбу за трофеї. Наскільки комфортно почуваєте себе у такому середовищі?
– Думаю, що будь-яка людина хоче вигравати перші місця. Немає таких, хто сказав би: «Ні, я хочу посісти п’яте місце». У всіх видах спорту в командах, які борються за чемпіонство, завжди присутній тиск. При переході я розумів це і прагнув до цього. Вважаю, що краще так, ніж сидіти в теплій ванні і боротися за 4-8 місце.

– Якщо порівнювати «Вітен» і «Локомотив», то в якому з цих клубів структура вибудувана на більш серйозному рівні?
– Серйозніше було в «Локомотиві». І не забувайте, що я порівнюю команди, в одній з яких грав 7 років тому, а в іншій – зараз. Та й якщо порівняти теперішні українські команди із «залізничниками», то все одно думаю, що в цьому плані харків’яни були б і зараз попереду.

«Локо» тренувався в дуже хорошому комплексі, в якому був чудовий ігровий зал, тренажерний зал, сауна. Українські команди зараз в таких спорткомплексах не базуються. 

Якщо говорити про штат клубу, то єдина відмінність в тому, що в «Локомотиві» були лікар і масажист, а у «Вітені» лікар і масажист – це одна людина. «Локомотив» проводив збори як в Україні, так і за кордоном, грали спаринги з топовими командами європейського футзалу. У «Вітені» теж хороші умови на зборах, але не вистачає ігор з командами високого рівня. У всьому іншому все плюс-мінус на хорошому рівні.

Я б сказав, що в «Вітені» зараз є всі умови, щоб прогресувати і займати високі місця, але є куди рости і до чого прагнути.
 

– Звідки у вас пристрасть до карткових ігор і чи були якісь цікаві випадки, наприклад, як у Сергія Рибалки з Ігорем Суркісом в деберц?
– Не те що б пристрасть саме до карт, просто я азартний. В дитинстві на наліпки грали, в школі в ЧЮ – була така гра на дріб’язок. Зараз на виїздах граємо в карти.

Була весела історія десь в класі восьмому, напевно. Я ще був в Кременчуці. Ми грали в покер, а якщо точніше, то в техаський холдем . Хтось міг не знати всі комбінації або правила, але все рівно грали. Замість фішок кидали монети. В одній з роздач на кону був хороший банк і після ріверу залишилося пару хлопців, одним з них був Рома Безус. Поки хтось ще думав, він підійшов дещо з’ясувати, тремтячими руками показав карти і заїкаючись тихо запитав: «Чотири карти більше ніж фул хаус?». У нього тоді було каре. Після цього випадку жартував над ним, казав на нього Паркінсон (посміхається).

– Які у вас взагалі стосунки з Романом Безусом?
– Хороші, підтримуємо дружні стосунки. Літом у відпустці або на Новий рік зустрічаємося з нашими спільними друзями.

– Це ви з ним разом десь по дітям грали?
– Так, я з ним грав в одній юнацькій команді з 5 по 9-й клас.
 

«Були розмови про можливі виступи за збірну Вірменії»

– Де ви навчилися жонглювати і якою максимальною кількістю предметів?
– Навчився на тренуваннях в «Локомотиві». Євген Семенович під час пауз між вправами давав воротарям завдання жонглювати м'ячами – тенісними або футзальними. Можу жонглювати 2-3 предметами, бо як впоратися з чотирма ніхто не показував, а я особливої мети перед собою і не ставив.

– Які у вас асоціації з клубом «Місто»?
– З Кубком ФК Універ, бо там проводили нагородження турніру, а ще з хорошим пивом, яке там варять.

– Скільки вже прізвиськ у вас було під час кар’єри і яка найоригінальніша?
– У командах завжди була одне прізвисько - Лисий, через прізвище Лисенко. Або ж зверталися на ім'я. А от у рідному місті з дитинства називають Лама. Коли ми грали в футбол у дворі, то я стояв на воротах. Одному з моїх друзів подобалося як грає Бернар Лама, от на його честь він мене і прозвав Лама.

– Що змінилося у білоруському футзалі за ці 5 років, що ви там?
– Чогось кардинально хорошого я не бачу. Зі сторони Асоціації ніяких покращень немає. Наприклад, четвертий рік поспіль одна і та сама медаль за Суперкубок, як в ДЮСШ – сміх крізь сльози.

Один плюс, що в цьому році будуть транслювати один матч туру по телебаченню. І то команди повинні підлаштуватися під вільний час в програмі телеканалу. Якщо ж  хтось не захотів грати в час, запропонований каналом, то трансляції не буде.
Змінився ліміт на легіонерів. Раніше ті, хто мав посвідку на проживання не вважалися легіонерами. В топових командах бувало і по 7 легіонерів, зараз вже роки два такого немає, а посвідка на проживання вже нічого не дає. В минулому році в заявці могло бути 5 легіонерів, а в цьому році тільки 4 і є ще нюанси.
 

– Часом не було пропозицій змінити громадянство на білоруське, як це зробив Євген Змисля?
– Ні, таких пропозицій не надходило. Були розмови про те, щоб грати за збірну Вірменії, але до справи так і не дійшло (посміхається).

– Як виник цей варіант з Вірменією? 
– За «Борисов-900» грає футзаліст збірної Вірменії Саркіс Маргарян. Від нього і дізнався, що тренер збірної розглядає мою кандидатуру, але  далі розмов справа так і не пішла.

– Як взагалі вдається витримувати конкуренцію у «Вітені» з двома досвідченими воротарями? Наскільки важко відчувати, що ти не залізний перший номер, а йде часта зміна воротарі? І чому ви не потрапили в заявку на матч за Суперкубок?
– Конкуренція ніколи нікому ще не заважала, а тільки стимулює до росту. А ротація на воротарській позиції - це звичайна ситуація в футзалі, якщо в команді кілька хороших воротарів.

В перший рік у «Вітені» був період, коли була якась психологічна яма, м'яч валився з рук. Причин для виправдання розповідати не буду. А Олександр Мороз тоді додав, здорово грав. Матчів 5 поспіль я навіть не виходив на заміну.

Бачучи це розумів, що на той момент я був слабшим і це мене підганяло. Намагався стати краще через роботу на тренуваннях і все вийшло. Отримав свій шанс у чвертьфінальній серії плей-оф з «Борисовим-900» і після того відіграв всі матчі в основі зі однією зворотною заміною. Я тоді розбив лоб об ворота. Лікар зашив рану і я повернувся назад у гру.

Хотілося б грати більше, але через ліміт на легіонерів маю те, що є. У нас в команді 5 легіонерів, а в заявці можуть бути тільки 4. Не зовсім раціонально саджати польового гравця-легіонера і випускати мене, коли в команді є ще два достойних воротарі, а Андрій Чурілін ще й є гравцем збірної Білорусі. З цієї причини я й пропустив матч за Суперкубок та інші ігри  чемпіонату.

– Чого ви очікуєте від майбутнього виступу в Лізі чемпіонів?
– Досвіду виступів в Лізі чемпіонів у мене немає, тому все буде цікаво і хвилююче. Звичайно, хочеться добре виступити і щоб був шанс на вихід у фінал восьми. Проте розумію, що скористатися ним буде дуже важко.

Андрій Гулій, futsalua.org