Позавчора президент Асоціації футзалу України Сергій Владико оголосив, що на адресу організації прийшов лист від президента «IMS-НУХТ» стосовно того, що команди київського клубу не братимуть участі у майбутньому сезоні. Причина такого рішення – фінансові проблеми. 
 

Ми зв’язалися з президентом «IMS-НУХТ» Андрієм Білоусом, який повідомив, що команди дійсно не виступатимуть в сезоні 2021/22, але сам клуб не припиняє свого функціонування. Як нам розповів очільник віцечемпіона України, він не виключає можливості того, що команди клубу заявляться у всеукраїнські змагання під егідою АФУ (вища або перша ліга, або дитячо-юнацькі змагання) вже у сезоні 2022/23:

– Чи був якийсь шанс залишити команду і на цей сезон? Наприклад, підписати угоду з якимось чоловічим футбольним клубом?
– Варіантів не було і нема. Якби в регламенті було прописано, що чоловічі футбольні клуби повинні мати в структурі жіночу футбольну або футзальну команду, то всі футзальні команди розібрали б, бо у них менше бюджет. Ще коли тільки ця норма з’явилася, я одразу сказав, що жіночий футзал помре. Вони зараз вже забирають 14-15-річних дівчат. У футзал гратимуть тільки ті, хто не знадобився у футболі. Але зараз брак футболісток і треба усі, хто вміє відрізняти м’яч від чогось іншого.

Також нам вдалося взяти коментар у деяких гравчинь «IMS-НУХТ».
 

 Ірина Дубицька

– Як ви дізналася, що команда не буде заявлятися на новий сезон?
– Ще минулого сезону у нас були труднощі навіть зі старту чемпіонату. Але все-таки ми зібралися і продовжили співпрацю. Десь півтора тижня тому відбулася зустріч з президентом, на якій він озвучив, що є фінансові труднощі й не буде можливості продовжити співпрацю з нами. 

– Як ви сприйняли цю новину?
– Я провела 5 років в цій команді й це було болісно. У нас відмінний колектив і класний президент, але я розумію, що коли на кону твій бізнес і команда, то спочатку, звичайно, треба рятувати бізнес. А команда – це вже другорядне. Я дуже поважаю нашого президента, бо він чесна людина, яка завжди все каже відкрито. Ще більша стала його поважати, бо він сказав істинну причину і ще минулий сезон протримав нас «на плаву».

– Які ваші подальші плани?
– Насправді я мала і маю декілька пропозицій з футболу, але також і з футзалу. Але я ще поки на паузі, бо маю роботу, на якій постійно працюю. Тому мені треба знайти оптимальний режим тренувань, щоб він вписався в мій робочий графік.

– А де ви працюєте?
– Я працюю в приватному ліцеї вчителькою фізкультури молодших класів відповідно до своєї освіти.
 

Альона Кирильчук

– Як ви дізналася, що команда не буде заявлятися на новий сезон?
– Близько місяця тому це озвучив президент нашого клубу.

– Як ви сприйняли цю новину?
– Засмутилася, звичайно, тому що я стільки часу провела в цій команді. Колектив, тренерський штаб і президент – це для мене ціла історія. Ми вже настільки згуртувалися, що всі дівчата були засмучені і я також. Я з Анастасією Кліпаченко з самого заснування команди, тому нам було не дуже приємно.

– Чи був шанс зберегти команду на цей сезон?
– Думаю, що був, але на це впливає багато факторів. Ви й самі бачите, що розвиток футзалу в Україні останнім часом не найкращий – команди розпадаються. Немає якихось дій, щоб росла зміна, бракує дитячо-юнацьких шкіл. Взагалі в Україні з жіночим футзалом все стає дуже сумно. Мабуть, це й допекло нашого президента, бо він дуже багато вкладав своїх грошей, і часу, і сил, і дівчат знаходив, і збірній допомагав свого часу. Незрозуміло що буде з чемпіонатом в сезоні 2021/22: які там команди будуть? Коли він почнеться? Коли буде підготовка? Хто залишається?

– Які ваші подальші плани?
– Чесно, зараз навіть не знаю. Звичайно, хочеться у футзалі залишитися. Розмірковую над тим, які є варіанти. Грати то я хочу і, мабуть, піду в якусь команду. Поки що чекаю. Може зможу піти в якусь команду в Україні.

– Впродовж своєї кар’єри ви грали тільки за «СоцТех» та «IMS-НУХТ». «СоцТех» вже припинив своє існування, а «IMS-НУХТ» зіштовхнувся з такими серйозними труднощами. Що думаєте по цій ситуації?
– Я не мінлива гравчиня і люблю стабільність. Навіть коли мені пропонували грати за інші команди в Україні, то я все одно віддавала перевагу своєму клубу, бо мені зручно в Києві. Я для себе не бачу інших перспективних для життя міст, тому зараз дуже важко. У нас то й команд зараз не залишилося з дуже хорошим фінансуванням. Побачимо, що буде далі, а поки чекаю.
 

Анастасія Кліпаченко

– Як ви дізналася, що команда не буде заявлятися на новий сезон?
– Дізналася нещодавно. Це було давно зрозуміло, але у нас ще були надії на краще. Президент усіх зібрав і оголосив про це, бо не має фінансової змоги підтримувати команду.

– Як ви сприйняли цю новину?
– Для мене це вкрай важко, тому що я з першого дня створення команди перебувала у ній. Це була мрія. В ній я стала чемпіонкою, майстринею спорту, майстринею спорту міжнародного класу. Вона для мене стала чимось рідним, як сім’я. Всі це сприйняли дуже тяжко. Якщо чесно, то шок після цієї новини. Навіть немає такої активної позиції, що ти хочеш щось активно шукати, щоб грати. Якийсь такий наче траур. Ще досі не віриться, що все так сталося. Хочеться зберегти колектив, бо він у нас дуже класний. Немає такого, що всі розбіглися по інших клубах. Всі чекають на якісь новини, що будуть зміни й команда збережеться в цьому складі. Можливо, не всі такі байдужі й хтось відгукнеться, щоб допомогти та зберегти команду на цей сезон.

– Які ваші подальші плани?
– Взагалі не знаю. Були варіанти, що можна в Україні пограти, але ще немає точної відповіді від людей. Вони поки що думають чи є сенс в це вкладати кошти й розвивати, чи може все занепаде після чергового Євро. Не знаю кому це все потрібно. Якщо чесно, то дуже боляче це все переживати. Можливо, зможу перебратися закордон, але також ще немає ніякої точної інформації. У нас в Україні все дуже неактивно, а тому й закордоном немає максимальної зацікавленості у наших гравчинях. Може у когось краще ситуація, але у нас поки що так.

– Ви маєте на увазі суто футзальні пропозиції чи й футбольні теж?
– Саме футзальні. У футбол не дуже хочеться йти. Зараз у ті новостворені футбольні команди більше йдуть молоді дівчата.Я грала 3 роки у футбол, але це мені не дуже цікаво, враховуючи, що я все життя грала у футзал. Це мені треба на рік підв’язуватися до чогось, що мені не так сильно подобається, як футзал, який я люблю усією душею.

Андрій Гулій, futsalua.org