Надворі був вересень 2018 року. Дмитро Пасічник вийшов із автомобіля, припаркованого біля розважального центру «Адреналін сіті». Його дружина та донька пішли в кафе, а він попрямував до місцевої спортивної арени.

Там він побачив Сергія Голоскокова, якого віддалено знав як функціонера обласної футзальної ліги. Дмитро підійшов запитати, як у нього справи, та заразом поцікавився, чому в Луцьку досі нема клубу, який бере участь у змаганнях загальнонаціонального рівня.

«Є хлопці, які хочуть, – відповів йому співрозмовник. – Але вони не мають фінансування».

Пасічник послухав та вирішив цю ситуацію змінити.

Колектив «Бренд» хотів рухатися вперед, а Дмитро Пасічник захотів створити аматорську футзальну команду, що намагалася б досягати позитивних результатів.
 

Повернімося на крок назад. Дмитро Пасічник – директор з продажів базованого у Луцьку міжнародного підприємства «Татрафан», яке займається виготовленням поліпропіленової плівки. В якийсь момент йому стало цікаво згуртувати колег та створити аматорську футзальну команду, яка б намагалася досягати позитивних результатів.

Паралельно з цим Назар Бугайчук, Дмитро Притулюк та інші хлопці, які свого часу заснували колектив «Бренд» та піднялися з нетрів волинської ліги до найсильнішого дивізіону обласної першості, хотіли рухатися вперед.

«Під час одного турніру ми зіграли проти кількох сильних клубів і відчули, що за належної підготовки можемо боротися з ними на рівних», – пригадує Бугайчук.

«Брендівці» шукали гроші для участі в Другій лізі Чемпіонату України. Вони зустрічалися з різними бізнесменами та організаціями, розповідали про себе та свої амбіції, проте спонсора так і не знайшли. Допоміг випадок…

На перший час гроші взяли із сімейного бюджету родини Пасічників

Дмитро Притулюк сидів поблизу барної стійки фудзони спортивної арени, коли Пасічник підійшов до Голоскокова та почав з ним говорити. Не відомо, про що тоді думав майбутній голкіпер «Любарта», але через кілька миттєвостей він уже стояв поряд зі згаданими чоловіками.

«Нам потрібно не так і багато», –  мовив він, коли інший Дмитро поцікавився, яка сума необхідна спортсменам.

«Окей, – відповів Пасічник. – Я допоможу вам. Але підготуйте детальний бюджет».

Співрозмовники зустрілися через декілька днів. Цього разу до двох Дмитрів доєднався Назар Бугайчук. Футзаліст, наче перевіряючи справжність намірів несподіваного мецената, озвучив кошторис, який виявився вдвічі вищим, ніж очікував Пасічник.

«Але мене це не зупинило, – каже він. – Я був впевнений, що зможу знайти ще дві тисячі доларів».

Гроші взяли із сімейного бюджету родини Пасічників.

«Цікаво, що раніше я не бачив жодного їхнього матчу чи, бодай, тренування, – пригадує Дмитро. – Проте таки «вписався».

Менеджер поки ще безіменної команди та гравців домовилися, що усі працюватимуть на волонтерських засадах, оскільки залучені фінанси покривали виключно організаційну частину: внески, виїзди, форму.

Цілі на перший сезон поставили доволі амбітні: призові місця в Суперлізі та спроба виходу з групи Другої ліги ЧУ. Проте спершу потрібно придумати назву клубу.

«Разом із друзями я був у Німеччині на матчі «Шальке»-«Баварія», – занурюється у спогади Дмитро Пасічник. – Господарі тоді програли, але  їхні фанати співали та раділи, наче відбулося якесь свято. Хоча «Шальке», здається, навіть по воротах не вдарив».

Обговорюючи з товаришем побачене, Пасічник обмовився, що долучився до розвитку футзального клубу й зараз думає, яке ж йому дати «ім’я».

«Любарт», – почув він від друга та зрозумів, що це воно. Воно – бо Любарт був князем луцьким і навіть залишив по собі замок, який чудово зберігся до нашого часу.

«Маркетологи теж підтвердили, що це класна назва, – каже Дмитро. – Ми почали діяти».

«Слабкі результати не засмучують нас, а мотивують!»
 

Пасічник став президентом футзального клубу і зрозумів, що майже нічого не знає ні про футзал, ні про сам бізнес.

«Вибору у мене не було, тому я знайшов у Facebook власників кількох команд Екстра-ліги і написав повідомлення: «Привіт, мене звати Діма, ми робимо у Луцьку клуб, можете щось розповісти?»

Першим йому відповів очільник "Урагану" з Івано-Франківська та скинув номер телефону директора клубу. Мовляв, той усе розповість, домовляйтеся.

Відвідавши кілька провідних футзальних структур України, Пасічник краще зрозумів, яким чином потрібно працювати на цьому «полі». На базі «Любарта» одразу створили дитячу академію, а маркетологи взялися за роботу з вболівальниками.
 

«В основі всього процесу лежить бажання якісно виконати роботу. У нашому випадку – якісно зробити спортивний проєкт, –  розповідає президент. – Він не може бути без вболівальників. Відповідно, я не можу сказати, що мені байдуже на цю складову. Ні. Вболівальники – це частина клубу».

Від початку для фанатів намагалися робити шоу: з глядачами працював ведучий, відбувалися конкурси. На матчі запрошували ді-джеїв. Випустили мерч.
 

«Хоча хлопці й хотіли покращити свої спортивні досягнення, особисто у мене ніяких завдань на перший сезон не було, – пригадує Дмитро. – Я просто зосередився на розбудові та хотів побачити, що вийде у підсумку».

А у підсумку команда не змогла взяти призові місця у Суперлізі області та програла майже усі матчі на загальноукраїнському рівні.

Викликом для «Любарта» стала участь у змаганнях Другої ліги чемпіонату України. У своїй групі «князі» посіли останнє місце, здобувши лише одне очко. Проте, як переконує тренер Назар Бугайчук, не поступалися у «грі» усім суперникам. Виняток – матч проти ФК «Володимир» (команда, яка у підсумку зайняла першу сходинку в групі).
 

«В інших протистояннях ми намагалися грати у цікавий футзал та демонструвати свої найкращі характеристики, – каже Назар. – На жаль, створюючи велику кількість гольових моментів, ми не змогли їх реалізувати у кількості, необхідній для перемог».

Зі слів Бугайчука, «Любарт» увійшов в сезон з недоукомплектованим складом та «прогалинами» в ігрових компонентах, які довелося «латати на ходу»:

«Хлопці, не зважаючи на невдалий старт та психологічний тиск, знайшли в собі сили відійти від «удару» та почали здобувати перемоги. Ми вирівняли ситуацію в чемпіонаті області та продовжили виступи у Другій лізі».
 

Взимку, разом зі стартом чемпіонату України, гравці «Любарта» відчули увесь смак роботи на два фронти. Велика кількість ігор, бек-ту-бек матчі (два дні поспіль), переїзди, погана «психологія» через мінімальні поразки та травми – труднощі, з якими зіштовхнулася команда у найбільш гарячій фазі сезону.
 

Разом із цим відносно невдалі дебютні результати не засмутили керівництво.

«За короткий термін (5 місяців) нам вдалося досягнути головної цілі: створити справжній клуб з його невід'ємними атрибутами, – підсумовував Пасічник у 2019-му. – Ми маємо гравців, професійного тренера, власну дитячу школу та, хоч і невелику, але групу відданих вболівальників. Слабкі результати не засмучують нас, а навпаки – мотивують!»

«Ми залучили Піддубного, але результат залишався негативним»
 

Назар Бугайчук пригадує, що помітив легендарного волинського футзаліста Сергія Піддубного на трибуні, коли «Любарт» грав проти «Галицької здоби».

«Наступного дня я подзвонив, щоб спитати його думку, отримав кілька рекомендацій та й усе, – каже він. – Через деякий час ми випадково перетнулися, порозмовляли. Мені було дивно і приємно, що Сергій стежав за нашими матчами, аналізував нашу гру, відзначав окремих гравців».

«Знаючи, що Назар бачився і спілкується з Піддубним, я запропонував влаштувати йому «пастку», – сміючись, додає Пасічник. – В той час він грав у Білорусі і ми вирішили організувати з ним зустріч, коли завершиться сезон».

«Особисто я вважаю, що це все випадковість.  Але випадковості не випадкові, – згадує Піддубний. – Дружина вже почала мені нав’язувати, що потрібно зосередитися на тренерській діяльності, не грати. І в мене були хороші пропозиції, навіть за кордоном. Мене запрошували в Угорщину, але за сімейними обставинами потрібно було хоча б на рік затриматися в Україні. Саме тому ми й зустрілися. Інакше б цього не сталося».

Чоловіки сіли за «стіл перемовин» у місцевому торгово-розважальному центрі 21 травня 2019 року, і Сергій одразу погодився працювати з «Любартом». Створити потужну футзальну команду у Луцьку Піддубного закликав ще покійний журналіст Юрій Яцюк.  

«Коли Юра загинув, я дуже хотів втілити його мрію у життя, – мовив досвідчений гравець. –  Отримавши пропозицію від хлопців, я сказав, що у будь-якому разі долучаюся та допомагатиму в межах своїх можливостей».

Так Сергій Піддубний став спортивним директором «Любарта» і клуб розпочав підготовку до наступного сезону. 
 

«Найперше, що ми зробили після приходу Сергія, – це зайнялися тімбілдінгом, поїхали в Карпати, піднялися на гору Синяк, – зазначає Дмитро. – А вже після цього почали предметно працювати та ставити перед собою цілі».

У другому сезоні в команди з’явився спонсор – будівельна компанія «Інвестор». Фінансову підтримку також надала Луцька міська рада.

«Любарт» почав розвиватися: вболівальників побільшало, тренувальний процес удосконалився, дитяча академія стала впізнаванішою.

Проте початок регулярки перетворився для гравців та менеджменту на «шокову терапію»: команда стартувала з трьох поразок підряд. Такий перебіг подій тішив «злі язики» та тиснув на «лицарів».

«Це був доволі складний період, оскільки ми залучили Піддубного, тренувалися, у нас все виходило. Але результат залишався негативним» – розповідає Пасічник.
 

Але «князів» прорвало: наступні 15 матчів вони виграли та вперше стали абсолютними чемпіонами Волині. Абсолютно унікальний для Волині клуб, створений виключно для розвитку місцевого футзалу, дуже швидко виріс у справжнього місцевого гранда. Проте це не «стеля». Це лише «поріг».

«Сьогодні ми не поступаємося у організації процесів. Ми програємо лише за обсягом бюджету»
 

У 2020 році «Любарт» планував дебютувати у Першій лізі ЧУ з футзалу. Більше того, Пасічник та Піддубний активно долучилися до удосконалення формату змагань. Проте усе зірвалося через пандемію коронавірусу.

У підсумку «князі» знову заявили основну команду для участі у Суперлізі Волинської області. Цього  разу, у зв’язку з проведеною реформою, перемога у потужному регіональному турнірі дозволить лицарям пробитися у плей-офф Другої ліги загальноукраїнської першості.

Разом із цим далекоглядні цілі «Любарта» – максимально амбітні.

«За кар’єру мені вдалося пограти у топових командах, побачити, як все функціонує на високому рівні, – каже Сергій Піддубний. – Сьогодні ми не поступаємося у своїх підходах та організації процесів. Ми програємо лише за обсягом бюджету. Респект нашому президенту, він дуже успішно керує усім. Але чим більше у нас буде фінансів, тим кращою буде наша структура».

Своєю чергою Дмитро Пасічник стверджує, що керівництво клубу готове ставити найвищі завдання та досягати їх. Проте необхідно визначитися з пріоритетами.

«Ми думаємо, що нам робити далі. Чи готові ми грати в Екстра-лізі? Потрібно нам це зараз? Чи варто ще кілька років спокійно розвиватися та рости? – зазначає він. – Проблема в тому, що організаційно ми ще дуже відстаємо від команд Екстра-ліги. Ми зможемо там грати, боротися, але чи потрібно робити це настільки швидко?

У будь-якому разі «Любарт» продовжує розвиватися. Їхня футзальна академія удосконалюється, фанатська база росте, поступово покращується інфраструктура. Про унікальну команду уже добре знають в інших містах, а досвідчені гравці не проти до неї доєднатися.

«Зараз ми взяли топовий дивізіон Волині. Це непросто, – резюмував Сергій. –  Далі потрібно виграти Першу лігу, Екстра-лігу, потрапити в Єврокубки. Поки це мрії, але ми спробуємо втілити їх у життя».

Джерело – Руслан Пилипчук, konkurent.ua