–​ Чи встиг завершитися футзальний сезон на Закарпатті?
– Так. 29 лютого відбулося офіційне нагородження призерів та переможців. Три команди представляли нашу область у рамках 1/8 фіналу Другої ліги. На жаль, не вдалося зіграти лише мукачівському «Беркуту» проти дунаєвецького «Епіцентра», оскільки поєдинки було перенесено за проханням останніх. «Медея» вдома поступилася «Рівнестандарту-ДЮСШ №4» – 5:8, і, на жаль, не поїхала на матч-відповідь, оскільки брала участь у фіналі зимової футбольної першості. Вони зверталися з клопотанням щодо перенесення поєдинку, але з усіма подіями, пов’язаними з карантином, цього так і не відбулося. «Ужнет» у першій зустрічі на виїзді поступився команді «Sun Vita» зі Снятина – 7:1. У домашніх стінах ужгородці здобули перемогу – 8:6. Так, команда не кваліфікувалася далі, але результат повторної зустрічі є дуже приємним для усього закарпатського футзалу. Взагалі, матчі плей-офф Другої ліги – це важлива складова щодо здобуття досвіду для наших команд. Ми всього чотири роки проводимо чемпіонат, і нам цікаво протистояти представникам регіонів, де футзальні змагання проводяться значно довше, а рівень команд є вищим.

– Розкажіть більше про чемпіонати Вашої асоціації. Вони охоплюють лише Ужгород чи інші міста?
– Чемпіонат має назву Ужгородська футзальна ліга. Він нараховує чотири дивізіони: Суперліга, яка другий рік поспіль є зоною Другої ліги, Вища, Перша та Друга ліги. Окрім представників обласного центру ми маємо 9 команд з Ужгородського району. Є команда з Міжгір’я, яка кожного тижня долає майже 150 кілометрів, щоб взяти участь у змаганнях. Цей колектив грає вже третій рік поспіль. Безумовно, нам приємно, що область також долучається до УФЛ. Чемпіонат є відкритим. Також маємо двох представників Мукачева: вже згаданий «Беркут» та «Штурм». Минулоріч грала команда з Перечина. Тому, звичайно, можна сказати, що ми охоплюємо не лише Ужгород, а й область. Однак, не у такому форматі як би хотілося. Прагнемо створити зони або ж повноцінні чемпіонати в інших районних центрах. Наприклад, Тячів має усю необхідну інфраструктуру для цього. Там нещодавно збудували сучасний спортивний комплекс. Були у нас перемовини, аби зробити лігу там. Втім, на місцях не вистачає організаторів, які б проводили ці змагання. Потенціал у Закарпатської області дуже великий. Під гру у залі легше знайти учасників, аніж на футбольний турнір. Це менша фінансова складова та кількість людей. Думаю, з часом нам вдасться збільшити географію та створити аналоги УФЛ у районних центрах. Передусім, потрібне бажання спортивних функціонерів на місцях.
 

– Як з’явилися ідея зробити Суперлігу УФЛ групою Другої ліги. Який результат це принесло?
– Я є прихильником того, що з кожним роком змагання мають виходити на новий рівень, а асоціація має розвиватися. Ми розглядали варіанти участі 1-2 команд у Другій лізі, але розуміли, що навіть рівень чемпіона є нижчим, ніж команд в інших зонах Другої ліги. Тож, отримали пропозицію щодо створення групи Другої ліги саме за участю закарпатських команд. Хочу подякувати віце-президенту АФУ Володимиру Гримайлу за довіру, оскільки спочатку було боязко переносити наш аматорський рівень на всеукраїнські змагання. Однак, це однозначно потрібно було робити, щоб команди відчули трохи інший рівень. Це дало свій поштовх. Ментально вони почали розуміти, що грають не у місті, а у чемпіонаті України. З’явилася внутрішня відповідальність. Команди почали придивлятися до тренерів, звертати увагу на якісь внутрішні схеми. Про найбільшу перевагу я вже сказала. Це, безумовно, зустрічі з представниками інших регіонів на стадії плей-офф. На жаль, до чвертьфіналу наші команди поки що не потрапляли, однак, на все свій час.

– На Вашу думку, як має бути завершений сезон у Другій лізі?
– Це дуже складне питання, оскільки ситуація пов’язана з усім світовим спортом. Коронавірус негативно впливає не лише на спортивні, а й економічні процеси. Простіше планувати календар, коли ти йдеш від стадії до стадії на певній хвилі. Зараз ми маємо надзвичайно велику паузу, і незрозуміло як вона позначиться на складах аматорських команд. Звичайно, хотілося б продовження сезону, побачити матчі «Беркута» і «Епіцентра». Повторюся, за будь-якого результату – це надзвичайний досвід. Однак, спочатку варто дочекатися на завершення карантину, а потім вже все буде залежати від рішення відповідних організацій.

– Якщо не помиляюся, для команди з Мукачева цей сезон став дебютним у Другій лізі, чи не так?
– Дійсно, минулого сезону «Беркут» переміг у Вищій лізі. Цьогоріч мало хто вважав цю команду фаворитом. Втім, з перших турів вони почали демонструвати свої медальні амбіції. Їм буквально декількох десятків секунд не вистачило, аби обійти «Медею» у турнірній таблиці. Наприкінці очного поєдинку ужгородці зробили рахунок рівним, і за додатковими показниками обійшли команду з Мукачева та посіли другу сходинку. Це зайве свідчення того, що призери пройшли сезон приблизно на одному рівні.

– Яким є взаємозв’язок футболу і футзалу на Закарпатті. Чи багато у регіоні винятково футзальних команд?
– Наступного сезону УФЛ святкуватиме п’ятирічний ювілей. Однак, прогрес відчувається. Є винятково футзальні колективи, які готуються безпосередньо до сезону саме в УФЛ. Звичайно, в їхніх складах є виконавці, які поєднують гру у футзал та футбол. Наприклад, той-таки чемпіон групи 1 Другої ліги – «Ужнет» є винятково футзальним колективом. Вони ставляться до чемпіонату відповідально. Проводять системні тренування. Команда нині перебуває у пошуках професійного футзального тренера. Є приклад таких колективів як «Вопак», котрі одним складом грають у футзал і футбол. Знову ж таки, для того, аби у футзал не грали футболісти є потрібним людський ресурс. Важливою функцією є запровадження контролю за дотриманням правила «один гравець – одна команда». Це дасть змогу регулювати гравців в усіх регіонах. Закарпаття це не надто стосується, зважаючи на відсутність інших чемпіонатів, окрім УФЛ та низки комерційних змагань. Сама по собі, ініціатива є дуже правильною.

– Які основні проблемні напрямки у роботі Асоціації футзалу Закарпатської області Ви б відзначили?
– Звичайно, у нас є певна кількість проблемних напрямків. Ми не маємо дитячо-юнацького футзалу. Є школа «Синай» у Мукачеві, однак, це лише маленький осередок. Для того, аби розвивати цей напрямок – потрібно створювати профільні відділення у ДЮСШ, де б дітей навчали саме футзалу. Треба формувати попит від батьків саме на наш вид спорту, знайти охочих тренерів для роботи – тоді цю проблему буде вирішити значно простіше.

Другий аспект – це арбітраж. Ми неодноразово запускали проект «Школа молодого футзального арбітра». Однак, на превеликий жаль, ми маємо проблеми з арбітрами і у великому футболі. Асоціація футболу Закарпатської області ледь-ледь збирає юних арбітрів, які прагнуть вдосконалення. Що вже казати про футзал. Дуже хочеться мати молодих футзальних арбітрів, які спочатку працюватимуть у нижчих за рангом дивізіонах, і потім матимуть напрямок за яким можна буде рухатися. Втім, привідкрию завісу, у ювілейному п’ятому сезоні УФЛ двоє або троє молодих арбітрів працюватимуть на матчах УФЛ під наглядом старших колег. Хочемо залучати їх активніше, аби виховувати своїх. Чудовим прикладом для цього є робота Романа Проця на Львівщині. Це осередок молоді, яка живе футзалом та зацікавлена у тому, аби працювати арбітрами саме у цьому виді спорту.

Про жіночий футзал теж говорити доволі важко, оскільки Закарпаття має проблеми з жіночим футболом. У регіоні доволі мало команд, відсутній повноцінний чемпіонат. Є певні зародки на Хустчині, де тренер працює з дівчатами. В Ужгороді є футбольна команда, однак, про футзальну говорити поки що зарано. Всі зазначені питання є завданням для нашої роботи у майбутньому. Звичайно, одного аматорського чемпіонату для розвитку футзалу недостатньо, і згадані проблеми є його невід’ємними складовими.

Окрім того, як не дивно, ми маємо питання, пов’язане з інфраструктурою. Насправді, Ужгороду немає на що жалітися, зважаючи на велику кількість залів. Однак, Ужгород – це спортивне місто, і нам не вдається вибити необхідні години для розширення УФЛ. Перед сезоном ми проводимо кваліфікацію, тож, до чемпіонату потрапляють не всі охочі. В УФЛ могли б грати 50-60 команд, але ми їх не потягнемо з інфраструктурної точки зору. Повторюся, з нею проблем немає. Питання лише полягає у часі для матчів.

– Наскільки вплинуло на популярність футзалу у регіоні проведення матчів жіночої та юнацької збірних України, а також фіналу Кубка регіонів АФЛУ?
– Всі ці події стали дуже важливими для нас. Приємно, що було довірено їх провести. Насправді, вся наша спільнота налічує більше тисячі людей, оскільки до неї входять не лише гравці і тренери, а й президенти, дотичні до команд люди, їхні родичі. Більшість з них були присутніми на цих подіях. Матчі жіночої збірної проти Словаччини мали дуже позитивні відгуки. Особливо, від чоловічої аудиторії. Кубок регіонів дав змогу побачити наше місто представникам інших областей. Тож, хотілося б подякувати всім, хто доїхав до Ужгорода. Оскільки, наше розташування є не надто зручним для команд з півдня або сходу. Хочеться, щоб таких подій було більше. Закарпаття має що показати, окрім організаційно-спортивної частини подібних заходів. Тож, хотілося б, щоб в Україні розвивався такий собі футзальний туризм. Це заохочує команди поєднувати спортивну складову з відвідинами визначних місць. Маленька мрія для Ужгорода – прийняти матчі національної збірної України. Однак, є низка інфраструктурних та логістичних вимог. Ми працюватимемо у цьому напрямку. І вболівальники, і футзалісти нашого регіону дуже б цього хотіли. Окрім того, на базі спорткомплексу «Зінедін» регулярно проходять навчально-тренувальні збори жіночої та юнацької збірних, і багато тренерів разом з гравцями з цікавістю слідкують за тренувальним процесом.
 

– Розкажіть про комерційну складову роботи асоціації. Думаю, велика кількість шанувальників футзалу пам’ятають рекламні афіші і УФЛ, і Кубка регіонів.
– Одноплановість – це минуле. До будь-якого виду спорту потрібно додавати якісь цікавинки з рекламної точки зору. Це популяризує конкретний турнір та привертає увагу до нього. Ми намагаємося працювати у зазначеному напрямку. Це певне починання, аби не обмежуватися лише спортивною складовою наших змагань. Кожен сезон УФЛ проходить у тій чи іншій концепції, від якої і залежать стилістика та тематика усіх афіш і не тільки. У сезоні 2018/2019 тематикою стала Бразилія. Це батьківщина карнавалу. Країна, в якій футзал перебуває на дуже високому рівні. Цьогоріч концептом став девіз «об’єднані містом – об’єднані футзалом». Мали бажання всім нагадати, наскільки чудовим є наше місто. Відповідно, кожна афіша у нас була з зображенням визначних місць Ужгорода. Це свідчення того, що нам є чим пишатися. П’ятий сезон також матиме свою тематику. Про неї розповімо трохи згодом. Щодо популяризації, то також відзначу, що ми першими в області почали проводити онлайн-трансляції спортивних змагань. Лише гандбол професійного рівня транслювався на місцевому каналі. Більше половини матчів можна подивитися онлайн. Це допомагає популяризовувати чемпіонат, оскільки люди не завжди мають нагоду переглянути поєдинки з трибун, тому роблять це вдома. Для команд це є змогою проведення аналізу.

– Чи має Асоціація футзалу Закарпаття партнерів або спонсорів?
– Я вважаю, що спортивні події мають стати об’єднавичими для малого і середнього бізнесу. Така підтримка є важливою у будь-якій сфері. УФЛ має бартерні стосунки з певними партнерами. Здебільшого вони надають призи або подарунки. Звичайно, було б краще, якби мова йшла і про фінансову складову. Це дозволило б зменшувати внески для команд за рахунок спонсорських надходжень. Можливо, формувати якісь призові для команд-переможців. Розвиток будь-якого напрямку потребує грошових вливань. Можливо, навіть для початку з певних бартерних умов варто розпочинати і розвивати співпрацю з партнерами та спонсорами.

– Як ставитеся до прийняття рішення про тристоронні договори?
– Для того, щоб плідно працювати – не потрібні жодні умовності. Якщо спільне розуміння є – присутня і співпраця у трикутнику між Асоціацією футзалу України та регіональними асоціаціями футболу та футзалу. Вважаю, що це є лише юридичною формальністю. Важливо, щоб асоціації футболу розуміли, що є такий вид спорту як футзал. Коли буде таке бачення ситуації – тоді ніхто не відхрещуватиметься від футзалу, і надходитиме допомога.

Джерело – Прес-служба Асоціації футзалу України