Капітанка збірної України і харківського клубу «Tesla» Юлія Титова має за плечима довгу спортивну кар’єру, повну трофеїв і досягнень. Перша частина нашої розмови присвячена її футбольній кар’єрі і остаточному переходу у футзал.

Команда школи-інтернату міста Городня

Досьє

Юлія Титова народилася 6 лютого 1984 року у Києві. 1997 року почала займатися футболом і футзалом у школі-інтернаті Городні. Перший тренер – Микола Іванович Семіняко. 

Кар’єра у футболі
2001 – оренда Волинь (Луцьк) ЧУ - 6/0
2002-2004 Легенда-ШВСМ (Чернігів) ЧУ – 30/8, КУ – 5/1, КУЄФА – 2/0
2005 Спартак (Суми) ЧУ – 9/4

Загалом у вищій лізі чемпіонату України зіграла 45 матчів і забила 12 м’ячів, у Кубку України – 5 матчів і 1 гол, у Кубку УЄФА – 2 матчі.

За збірну України WU-19 зіграла 7 матчів (2001-2003).

Титули і досягнення
Майстерка спорту України з футболу
Чемпіонка України (1): 2002
Срібна призерка чемпіонату (2): 2003, 2004
Бронзова призерка чемпіонату (1): 2001
Володарка Кубка України (1): 2002
Фіналістка Кубка України (2): 2003, 2004

Кар’єра у футзалі
2001-2004 Спартак-Фортуна (Чернігів)
2004-2007 СоцТех (Київ)
2007-2011 Лагуна-УОР (Пенза, Росія)
2011-2012 Вікторія (Дзержинськ, Росія) ЧР - 25/16 КР - 2/1
2012-2015 Лагуна-УОР (Пенза, Росія) ЧР – 68/66, КР – 13/10
2015-2018 ІМS-НУХТ (Київ)
2018–… Тесла (Харків)

За національну збірну України виступає з 2010 року.

Титули і досягнення

Командні
Чемпіонка України (3): 2015/16, 2016/17, 2017/18
Срібна призерка чемпіонату України (4): 2001/02, 2002/03, 2003/04, 2018/19
Бронзова призерка чемпіонату України (2): 2005/06, 2006/07
Володарка Кубку України (4): 2006, 2015/16, 2016/17, 2017/18
Володарка Суперкубку України: 2015
Володарка відкритого Кубка Білорусі: 2016
Чемпіонка Росії (5): 2007/08, 2008/09, 2010/11, 2012/13, 2014/15
Срібна призерка чемпіонату Росії (2): 2009/10, 2013/14
Володарка Кубка Росії (5): 2008/09, 2010/11, 2012/13, 2013/14, 2014/15
Фіналістка Кубка Росії (2): 2007/08, 2009/10
Володарка Кубка кубків: 2012

Індивідуальні
Майстерка спорту України міжнародного класу з футзалу
Найкраща  гравчиня чемпіонату України: 2018/19
Найкраща бомбардирка чемпіонату України (2): 2016/17, 2017/18
Найкраща гравчиня відкритого Кубку Білорусі: 2016
У списку найкращих гравчинь світу: 2012 р. (10 місце)
Найкраща гравчиня чемпіонату Росії: 2014/15
Найкраща нападниця чемпіонату Росії (2): 2009/10, 2010/11
Найкраща бомбардирка чемпіонату Росії (4): 2007/08, 2012/13, 2013/14, 2014/15
Найкраща бомбардирка Кубку Росії: 2010/11
Найкраща бомбардирка в історії чемпіонату Росії (під егідою АМФР)
Рекордсменка за кількістю голів в одному чемпіонаті Росії: 61 м’яч
Найкраща бомбардирка в історії «Лагуни-УОР»
Увійшла до символічної збірної Євро-2019

– Юліє, ви для себе рідним вважаєте Київ чи все-таки Городню?
– Я точно не можу сказати яке місто для мене більш рідне. Народилася я в Києві, але через певні обставини в 7 років потрапила в школу-інтернат Городні. Все дитинство і юнацтво я провела саме там. Коли подорослішала, то завжди мала мрію жити у Києві. Я люблю це місто і відчуваю себе тут як вдома.

– Як у вашому житті з’явилися футбол і футзал?
– У дитинстві я була дуже активною дитиною і на той момент для мене не було різниці яким видом спорту займатися, а їх було чимало (волейбол, баскетбол, карате, теніс). Одного разу до нас в школу приїхав працювати Микола Іванович Семеняко, якого вже немає в живих. Царство йому небесне! Він створив у школі футбольну секцію. Дивним було те, що саме для дівчаток, бо тоді це була рідкість, тим більше в такому невеликому містечку як Городня. Коли він мені запропонував там займатися, я навіть не сумнівалася. Однією секцією більше, однією менше – різниці не було. З часом мені більше сподобалося грати у футбол, а тому я зупинилася на цьому виді спорту. Ніколи не могла подумати, що більшу частину життя пов'яжу саме з футболом. Тренування у нас були не так часто, більшою мірою ми з ранку до вечора грали з хлопчиками. Тоді я не усвідомлювала футбол це чи футзал. Потім нас почали возити на чемпіонати України по різним віковим групам і переважно на футзальні. В дитинстві зазвичай всі починають з футзалу.

– На якій позиції виступали у футболі?
– Коли мені виповнилося 16-17 років, почали запрошувати в молодіжну збірну України WU-19 на позицію лівої захисниці. Після закінчення школи я переїхала до Чернігова, де базувався ЖФК «Легенда» – на той момент багаторазовий срібний призер і фіналіст Кубка України. Не можу сказати, що я одразу грала на конкретній позиції. Більше була універсалом. Де скажуть - там і грала. З часом у «Легенді» закріпилася позиція центральної півзахисниці, а у збірній WU-19 - ліва або права захисниця.

– Як вас помітили і забрали в «Легенду»?
– Я туди потрапила завдяки Миколі Івановичу, за що я все життя йому вдячна. Ми з ним їздили на турніри в Чернігів, а там помітили мене і ще кількох дівчат з команди. Нас трьох (мене, Віру Дятел і Оксану Пожарську) постійно запрошували грати на турнірах за Чернігів і це було, як у футзалі, так і у футболі. Ми вже знали, що коли закінчимо школу будемо грати за «Легенду». 

– 2001 рік ви провели у складі «Волині» під керівництвом Андрія Федецького і тоді ж завоювали свою першу медаль – бронзу чемпіонату. Що запам’яталося з першого сезону на високому рівні? Як ви туди потрапили? Це була оренда?
– 2001 року я закінчувала школу. Якщо чесно, я цей рік погано пам'ятаю. Ні в якому разі не хочу нікого образити, просто це було давно. Найімовірніше, що мене віддали в оренду, щоб я набиралася ігрової практи. Можливо, це була луцька команда. Чесно кажучи, медалей не пам'ятаю.

ЖФК «Легенда-Чексіл» (Чернігів)

– Період 2002-2004 року ви провели в «Легенді» виступаючи у футболі і за «Фортуну», що був фарм-клубом «Легенди» у футзалі. «Легенда» в той час була одним з грандів вітчизняного футболу, а «Фортуна» постійно посідала друге місце за «Нікою» у футзальному чемпіонаті. Що вам найбільше запам’яталося з того періоду?
– В цей період я виступала за «Легенду» у всіх турнірах, незалежно від того був це футзал чи футбол. Це була практично одна команда, але з різними назвами. Кілька гравчинь виступали і там, і там, і я в тому числі. Це було так: влітку – футбол, взимку – футзал. В цей час найбільше запам'яталося чемпіонство у футболі, а у футзалі друге місце в чемпіонаті. Футбольний клуб «Легенда» ставив максимальні завдання, як у футболі, так і у футзалі. Ми завжди хотіли бути першими. На жаль, у футзалі нам трохи не вистачало для чемпіонства, але ми викладалися по максимуму.

– 2001-2003 рік ви виступали за молодіжну збірну України WU-19 разом з таким зірками як Дарина Апанащенко, Віра Дятел, Юлія Корнієвець, Ія Андрущак. Як вдалося не загубитися у такій компанії, адже в играли в основі тої команди?
– Я потрапила в «молодіжку» разом з Вірою Дятел. Ми за віком старше і Апанащенко, і Андрущак, і Корнієвець. Тому вони прийшли трохи пізніше і ще зовсім юні. На той момент я теж вже була з ім'ям, якщо викликали в збірну… В ті роки туди було складно потрапити, бо у складі, що не ім'я було, то зірочка.

Збірна України WU-19

– 2003 рік – ваш дебют у Кубку УЄФА за «Легенду». Які враження залишилися після нього?
– Емоціі зашкалювали, тому що не всім в житті випадає можливість пограти в Лізі чемпіонів, яка тоді називалася Кубком УЄФА. Також мені довелося зіграти у відкритому Кубку Італії і я вважаю, що ми доволі непогано там виступили. Це був калосальний досвід для мене. Я навіть забила гол головою. Ми не вийшли з групи, але я була дуже задоволена поїздкою і емоціями, які там отримала.

– 2004 року ви залишили «Легенду». Що вас спонукало прийняти таке рішення?
– По закінченні сезону, коли у мене закінчився контракт, я сказала, що йду з клубу. Мене не хотіли відпускати, але для себе я вирішила щось поміняти в житті і в подальшому не пошкодувала про це. 

Ще під час виступів в «Легенді» я познайомилася з Галиною Івановою і ми здружилися. Її чоловік Євген Іванович Іванов займався футзалом, а, якщо конкретно, то він був директором клубу «СоцТех» і часто приїжджав до нас в гості і на матчі. Ось тоді він і запропонував мені перейти в футзал, переїхати з Чернігова до Києва. Звичайно, це вплинуло на моє подальше рішення поїхати. До того ж, чемпіонкою і володаркою Кубка України я вже була, мала посвідчення майстрині спорту з футболу. Мені захотілося спробувати свої сили у футзалі і постаратися добитися не менших висот, ніж у футболі.

Збірна України WU-19
 

– 2005 року ви ще пограли у футбольному чемпіонаті в середняку «Спартак» (Суми). 
– Мене попросили пограти за сумську команду і я не відмовилася. Просто приїжджала зіграти матч і все. Це було літом, а у футзальному чемпіонаті в цей час якраз була пауза.

– У футзальному «СоцТесі» ви провели три сезони, але вище 3 місця команда не піднімалася, хоча склад і умови були хороші. Чого бракувало, щоб замахнутися на вищі результати і як вас затягнули у футзал?
– Не можу пояснити чого нам не вистачало для чемпіонства - команда була хороша і сильна, але щось не виходило. Пам’ятаю, що ми виграли Кубок України. Напевно, це було найцінніше досягнення для команди. Завдяки цій перемозі нам присвоїли звання майстринь спорту з футзалу.

У складі «СоцТеху» (Київ). Зліва – Катерина Коваленко, справа - Оксана Сергієнко.
 

– Саме тоді ви зробили свій вибір на користь футзалу, а не футболу. Все-таки в футболі перспектив побільше, а особливо в ті часи, коли жіночий футзал тільки починав розвиватися. Чому ваш вибір був саме таким?
– На той час футзал і справді не був настільки відомии, як футбол, але я вважаю, що це тільки через відсутність інформативності. Я маю на увазі, що в Україні було дуже мало інформації про нього, а щодо розвитку ситуація була трохи кращою. Тоді в чемпіонаті було більше команд і дуже непоганого рівня. Я думала, що вичерпала себе у футболі та й хотіла переїхати до Києва, тому зробила такий вибір. Мені подобалися обидва ці види спорту. Напевно, футзал заманив тим, що потрібно швидше приймати рішення і бути більш мобільною чи що. 

В Чернігові у нас був тренер Микола Іванович Лисенко, який більше уваги приділяв футзалу. Він постійно брав мене на всі турніри з футзалу. Мені це подобалося, бо я тоді розуміла, що завдяки футболу і футзалу зможу досягти того, чого у мене ніколи не було. Через це я весь свій час присвячувала спорту.

Продовження - Юлія Титова: «Перейшла в Tesl’у, щоб підняти рівень українського чемпіонату»

Андрій Гулій, futsalua.org