Воротар і менеджер «GRIFFIN’а» Юрій Балашев розповів про те, як потрапив у футзал, стрімкий кар’єрний підйом, Олега Безуглого, чернігівську «Енергію», київську «Планету», таємницю успіху «Манзани», найкращого тренера України, і найцікавіші епізоди зі своєї насиченої кар'єри.

«На перший матч прийшов у турецькому в’язаному светрі»

– Це правда, що ви закінчили школу із золотою медаллю?
– Так, закінчив фізико-математичний ліцей із золотою медаллю, бо до закінчення школи грав у футбол тільки у дворі. А про існування футзалу навіть не здогадувався.

– Наскільки добре знаєте математику?
– Зараз, звісно, гірше, але багато речей пам'ятаю досі, так що проблем немає. Принаймні можу правильно порахувати решту в магазині або ж розписати бюджет клубу на сезон.

– Чому ви залишили навчання в КПІ не здавши останню сесію?
– Навчання – це голосно сказано. Починаючи з другого курсу, тренери збірної КПІ В'ячеслав Сергійович Кривенда і Валерій Іванович Шевцов мені дуже сильно допомагали у здаванні сесій. Тільки з дипломом не вийшло, але там був особистий конфлікт із завідувачем кафедри.
 

– Яким було перше знайомство з футзалом і як воно перетекло у потрапляння в юному віці у склад вищолігового «КИЙ-Політехніка»?
– Забув записатися на фізкультуру, а без фізкультури відрахували б з універу. Тому був один вихід – стати гравцем збірної КПІ з якогось виду спорту. А на початку нового року якраз переглядали першокурсників в команду КПІ, що тоді була фарм-клубом «КИЙ-Політехніка».

Попросив у друга форму і кеди. Як зараз пам’ятаю, він мені дав футболку жовтого кольору з 5-м номером і сині шорти. Поки ми перші 10 днів бігали кроси навколо КПІ, всі тренери думали, що я польовий гравець. Потім якась товаруха повинна була бути і я знайшов вдома турецький в’язаний светр. Мені друг фарбою на спині намалював перший номер. Прийшов в ньому на матч і з мене усі сміялися. То вже потім якесь екіпірування видали.

Спочатку я був сьомим воротарем в системі клубу. Потім той зламався, інший закінчив, і так через пару місяців я дебютував за другу команду, а ще через місяць і у Вищій лізі, причому відразу з «Інтеркасом» і «Корпією». Ми в обох матчах «скрутилися», але вийшло засвітитися  (0:4 з «Інтеркасом», 3:8 з УС «Корпією» – прим. ред.). Спогади приємні, звичайно.

– Ще в далекому сезоні 1998/99 ви виступали за «Політехнік-НТУУ» в чемпіонаті Києва. Яким він тоді був?
– Першість тоді мала статус зони Другої ліги, де грали фармклуби команд Вищої ліги України, команда з селища Рудня і ще пара міцних колективів. Але ми виграли всі ігри і стали його переможцем.

– Чому після такого раннього дебюту у Вищій лізі не було продовження і ви опинилися у першоліговому «Метрополітені»?
– По-перше, в «Киї» було мало грошей, а в «Метрополітені» була молода команда, що тільки створювалася. Це був цікавий проєкт і відношення було хороше, ну і особиста зацікавленість. Ігор Володимирович Будзько добре ставився до мене.

Я розумів, що в «Киї» можна не отримати свій шанс, а в Першій лізі тоді всі грали – «ТВД», «Львівська пивоварня», МФК «Рівне» та інші. Тільки зі Львова виступало 4 команди. Перша ліга тоді і за рівнем,  і за якістю гравців, була дуже сильна. Я вирішив, що в 20 років краще мати ігрову практику, бо в такому віці її не всім дають. Чудово розумів, що треба все робити плавненько. Не вважаю, що це був крок назад. Не було нічого поганого в тому, щоб перейти в Першу лігу.

– Як можете для себе підсумувати період в «Метрополітені»?
– То був прекрасний час. Команда тільки починала свій шлях. Макс Назаренко мене їм порадив – і все закрутилося на 2 роки.
 

«Коли отримав виклик у збірну клубів України, то до кінця думав, що це жарт»

– В кінці 2002 року ви потрапили у склад збірної клубів України, що поїхала на турнір «Санкт-Петербурзька осінь», де наша команда посіла 4 місце. Як ви туди потрапили і що найбільше запам’яталося з того турніру? Чи були після того хоча б натяки знову потрапити у збірну?
– Запам'яталося, що прийшов на тренування і в клубі кажуть: «Тебе викликали у збірну». Я нічого не зрозумів і перепитав: «В яку збірну? Збірну Фастова?». «Та ні – говорять, – у збірну України. Шуруй отримуй екіпірування і їдь».

Приїхав в Асоціацію, але до кінця думав, що це жарт. А там дали сумку з екіпіруванням – ледь не зомлів: де я, а де збірна? Просидів турнір «на бані» за спиною Василя Сухомлінова, але вражень на все життя. Зате вдосталь нафотографувався і нароздавав автографів, бо на трибунах збиралося багато українців. Натяків на продовження не було, хоч і зіграв без помилок (сміється).

– Виступ за «Ощадбанк» в фінальній пульці Другої ліги цікавий досвід?
– Взагалі не цікавий. Єдине, що можу сказати – платили добре. А так, з’їздив для досвіду.
 

– Що із себе представляла ваша наступна команда – чернігівська «Енергія»?
– «Енергія» являла із себе сплав київських і парочки чернігівських гравців. Добре, що ми весь тиждень тренувалися в Києві і тільки в п'ятницю у Чернігові.

Особисто я ще в четвер заїжджав в Чернігів. Після київського тренування сідав в автобус і їхав туди, щоб не кататися. А решта хлопців в п’ятницю їздила на вечірнє тренування. Всіх саджали в автобус і приганяли його з Києва. Потренувалися, повечеряли, заночували, поснідали, теорія і на гру.

Ми грали в ФОКу. Він трохи менший за стандартний, але загалом хороший зал. У нас на кожній грі «биток» був. Коли грали з «Шахтарем», люди стояли на вулиці і питали який рахунок. Це був хороший і міцний колектив, який дуже любили уболівальники у місті. Гроші платили невеликі, але мені подобалося – знову повернувся у Вищу лігу.

Але була цікава історія ще до мого переходу в «Енергію». Я, Євген Варениця, Володимир Нудик і Сашко Сєвєр (Севериненко – прим. ред.) поїхали на перегляд в ЛТК. Вони якраз грали у Першій лізі і перед ними стояло завдання вийти у Вищу, що вони потім і виконали.

Вони там щось не так зрозуміли і їхній тренер Олександр Беспорочний каже: «У вас якраз четвірочка – от нею і виходьте». Потім я йому пояснив, що граю на позиції голкіпера. От ми і вийшли – я на воротах, а вони своєю трійкою, і дали нам когось місцевого. Ми там провели дні 3-4 і за цей час всіх «відвозили» і порвали.

Після цього ми вчотирьох зайшли в кабінет, де сидів Беспорочний і ще якийсь адміністратор. Він сказав: «Вибач, ти в порядку, але воротар нам не потрібен». За них тоді у воротах грав його друг Олексій Вишня. Сказали, що з Вареницею і Нудиком укладають контракти, а Севериненку кажуть: «А з тобою Сашко ми угоду не підписуємо. Ти нам не підходиш». І тут Варениця парирує: «В сенсі? Це ж Сашко Сєвєр. Він же був капітаном «Уніспорт-Будстару». Беспорочний перепитав Севериненка про це. Той ствердно відповів, і тренер йому каже: «О, тоді ти нам підходиш. Ми і з тобою підписуємо». Я ледь під стіл не впав. Ось такий рівень професіоналізму тренера був.

Потім ЛТК до нас в Чернігів приїхав. Ми зіграли внічию 3:3 і я якраз грав. Після матчу підійшли люди з Луганська і запропонували до них перейти, але я сказав, що раніше треба було думати, а тепер до побачення.
 

«Одного погляду Безуглого вистачало, щоб ти привів себе в максимально бойовий стан»

– «Планета» знайшла Юрія Балашева чи Юрій Балашев знайшов «Планету»?
– Складно сказати, бо «Планета» тоді тільки утворилася, а у мого друга Євгена Адаменка були дружні стосунки з президентом клубу. Він і запропонував спробувати. Провів пару тренувань і виходить, що знайшли одне одного.

«Енергія» якраз припинила існування, але за правилами все одно треба було заплатити компенсацію, щоб отримати статус вільного агента. Повідомив президента «Планети», що чернігівці хочуть компенсацію в 1000 доларів, і він на наступний день видав мені цю суму. Я їх передав президенту «Енергії», але частину він мені віддав в рахунок боргу клубу переді мною. Спасибі «Планеті», що відразу виплатила компенсацію і у мене почався новий етап кар'єри.

– Наскільки важливу роль в «Планеті» відігравав Олег Безуглий?
– Якомога найважливішу. Він справжня глиба і професіонал до мозку кісток. Усі за ним спостерігали з відкритими ротами. Намагалися не припускатися помилок навіть на тренуваннях, щоб не псувати йому настрій. Олег вибухав за секунду, хоча й одного його погляду вистачало, щоб ти привів себе в максимально бойовий стан.
 

– Ходять легенди про ваші парі в «Планеті» з поїданням шоколадки і випиванням пива. Можете про це розповісти?
– На зборах якось треба розважатися – ось і чудив трохи. Все-таки давався взнаки азартний характер. Пиво зі складнощами, але подужав випити. А шоколадку, звичайно, за хвилину з’їсти так і не зміг, хоча навіть в мікрохвильовці її розплавив, але там без шансів.

– В «Планету» вкладалися великі кошти, але чому ж не було результату?
– Складне питання. Напевно, на нього ніхто так і не зможе дати відповідь.

– Після приходу Владислава Лисенка шанс пробитися в основу остаточно зник?
– Напевно, адже Влад був основним воротарем збірної України. Проте тільки завдяки йому я дуже багато чому навчився. Це та людина, яка на мене мала і досі має великий вплив.

– Чому після «Планети-Міст» не було продовження в професійній кар’єрі?
– Було кілька варіантів, наприклад, у російському футзалі. Тільки це їхній футзал, а не наш, що у них називається міні-футбол. Кудись в Якутію кликали, начебто в «Алмаз-АЛРОСу», але точно не пам’ятаю, і московське «Динамо». Там Гордій (Вадим Гордієнко – прим. ред.) якраз грав. Він за мене слово замовляв. Першим я одразу відмовив – ще мені не вистачало на крайній схід їхати. Порадившись з дружиною вирішили, що варіанти з інших міст розглядати не будемо.
 

«Вважаю Тараса Шпичку найкращим тренером України»

– Сезон 2012/13. Останні хвилини півфіналу київської зони Другої ліги між «ХІТом» і «Епіцентром К2». Яка ваша версія тих подій?
– Там версій багато бути не може – кляма впала. Зборік (Олег Зборовський – прим. ред.) забив після виходу віч-на-віч і емоційно відсвяткував гол. Мізків у мене вистачило тільки на те, щоб дати йому легенький копняк. Зовсім не пишаюся цим вчинком. Зараз, звичайно, так би не вчинив.

– Розформування «Епіцентру К2» важко переживали?
– Волосся на голові не рвав, але, звичайно, було дуже шкода. Керівництво команди створило нам прекрасні умови, як фінансово, так і зі спортивної точки зору. Олексій Спірідонов, який відповідав за нас, робив усе можливе, щоб ми відчували себе максимально комфортно, завжди переживав і дуже пишався командою.

– Що стало головною запорукою того, що «Манзана» виграла Кубок України?
– Було кілька чинників: прекрасна атмосфера в команді, багато гравців були на піку форми, фарт, звичайно, але найголовніший фактор – це, звісно, Тарас Олександрович Шпичка. Це та людина, яку я вважаю найкращим тренером України.

– Чому ви не дозволили команді з’їсти святковий торт, макнувши в нього обличчя?
– Я вважаю, що після перемоги в Кубку України солодкий стіл не є найбільш доречним заходом (посміхається).
 

– Звання майстра спорту щось дало у житті чи ні?
– Взагалі нічого не дало. Я навіть не впевнений, що нам дали звання майстрів спорту. Якісь документи відправляли, але я не знаю чим це закінчилося.  Хоча, я впевнений, що можна бути майстром і без посвідчення.

– Наступний сезон команда відіграла у Першій лізі, де виступало багато класних команд. Цей сезон був найсильнішим у вашій першоліговій кар’єрі чи до того в другому за силою дивізіоні все було ще серйозніше?
– Хороший сезон, але рівень тої Першої ліги, коли я грав в «Метрополітені», був на два порядки вище.

– На виборах 2015 року ви були кандидатом у депутати Фастівської міської ради. Які цілі ставили перед собою?
– Та ніяких цілей не ставив. Друзі там політикою займалися і взяли мене в партію як для кількості, так і як досить відому людину у Фастові.

– Ви більше 5 років віддали ковалівському «Колосу» і як гравець, і як тренер, і як віцепрезидент. Допомогли команді вийти в Першу лігу. Чому відбулося розставання?
– Напевно, просто немає нічого вічного. Сталося те, що сталося. Як показала практика, клуб від цього тільки виграв.

– Що за історія з Ковалівки з автомобілем і пробиттям крізь нього м’яча?
– Випили пивка, ну й вирішив перевірити точність передач. Завдання було влучити у відчинене бічне скло автомобіля метрів з 10. Результат не змусив себе чекати – 4 влучання і невелика вм'ятина на двері.
 

«Жодного разу не давав копняка партнерам»

– 2017 року ви грали як польовий гравець у футбольному і футзальному чемпіонатах Київської області. У футзальному ще й поклали пачку голів. Як це сталося?
– СК «Гатне» тоді феєрив у залі. У відбіркових етапах траплялися, м'яко кажучи, не найсильніші суперники, так що навіть мені не складно було приміряти на себе роль бомбардира граючи у воротах.

– Скільки копняків виписали партнерам за час ігрової кар’єри?
– Жодного. Іноді те, як бачать тебе з боку, не зовсім правильно відображає дійсний стан речей.

– До кого із арбітрів у вас ніколи не було жодних претензій?
– До всіх були (посміхається). Але бували випадки, коли я просив вибачення після перегляду відео. Всі помиляються і я не виняток.

– Чи не вважаєте себе занадто емоційним?
– Зараз вже ні – все-таки охолов з роками. А раніше – так. Складно це заперечувати.

– Як ставитеся до техніки?
– Так і не зміг подружитися ні зі звичайною технікою, ні з футбольною. Прикро, звісно, але кожному своє.
 

– Чи були цікаві моменти з водінням?
– Водінням це складно назвати. Я любив сідати на пасажирське сидіння і кермувати перебуваючи на ньому, а відповідальність за натискання педалей довіряв водієві.

– А що за історія з мопедом?
– Це було ще коли я працював в «Колосі». Літо, а у одного із гравців був італійський вінтажний мопед. Думав, що хоча б його подужаю. Переплутав газ з гальмом і врізався просто в паркан. Добре, що хоч не встиг дуже сильно розігнатися. Ми тоді відновили залізного коня за 100$.

– Яким був найбільший штраф в ігровій кар’єрі і за що?
– Штрафів, до речі, платив мало і жодного не було за порушення режиму. Правда, був період в «Планеті», коли штрафували щомісяця, переважно за аеробіку. Проте я підійшов до віцепрезидента і сказав, що вважаю штрафи незаслуженими. Нікого ні за що не штрафували, а мене постійно і не по ділу. Вирішили, що він буде іншим говорити, що вираховує із моєї зарплати штраф, але насправді він цього не робив.

– Чи рахували скільки у вас було вилучень і дискваліфікацій?
– Вагон і маленький візок, але практично всі по ділу. Щоправда в останні 2 роки я виправився і не бачив перед собою червоного кольору.

– Яке вилучення чи дискваліфікація була найбільш несправедливою, на вашу думку?
– Це було на турнірі «EPICENTR BROVARY OPEN CUP», коли я виступав за «Епіцентр К2». Я відбив пенальті в післяматчевій серії, але арбітр попросив перебити, тому що моя нога нібито була не на лінії. Я емоційно на це відреагував і мені виписали дискваліфікацію. Але потім на КДК переглянули відео і підтвердили, що все було за правилами, тому термін дискваліфікації мені скоротили.

– Цей сезон поки що вдало складається для «GRIFFIN’а». Якщо команда зробить золотий дубль, то ви вчините щось особливе на честь цього?
– У такому випадку скористаюся своїм службовим становищем в команді. Менеджер «GRIFFIN’а» Юрій Сергійович продовжить трудовий договір з гравцем Юрієм Балашевим ще на один сезон.

Джерело – ФФзК