Гравець НФК «Ураган» (Івано-Франковськ) Андрій Сімка – про себе, Сергія Ожегова, Тараса Вонярху і Владислава Корнєєва
– В «Урагані» ти з самого початку. Як і більшість гравців, прийшов з великого футболу. Як тобі дався цей перехід на «міні», тим паче, що на той час ти був наймолодшим гравцем у команді?
– Звичайно ж, одразу було важко адаптуватись. Практично все тоді було іншим, по-своєму новим – стиль гри, покриття залу тощо. А найважчим, як не дивно, було призвичаїтись до міні-футбольного м'яча. Ми усі до нього звикали поступово – два-три місяці, якщо не більше.
– Зважаючи на те, яким Андрій Сімка прийшов в команду «Ураган» і тим, який є наразі, як можеш оцінити самого себе за ці шість років? Який з тих сезонів тобі найбільше запам'ятався?
– Зараз ставлюсь до себе самокритично і багато чого можу зрозуміти вже по-іншому, аніж раніше. Мабуть, подорослішав. Найбільш успішним для мене видався сезон 2003/04 рр., коли наша команда грала у першій лізі. До речі, він став і найбільш результативним, тоді я забив 22 м'ячі. Після кубкового матчу з «Шахтарем», де один з голів я забив нашому нинішньому тренерові Владиславу Корнєєву, отримав запрошення до молодіжної збірної України. А згодом став срібним призером міжнародного турніру «Санкт-Петербурзька Осінь-2003», де також забив кілька голів за збірну. Тоді «Ураган» вийшов до фіналу Кубка ліги, виграв фінальну пульку і отримав перепустку до вищої ліги.
Щодо наступних чемпіонатів, то виділив би наш дебютний сезон у «вишці», навіть незважаючи на те, що я більшість матчів просидів на лавці. Але він дуже запам'ятався мені тим, що тоді у команді були люди, в яких можна було багато чого навчитися, на яких можна було покластися. Дуже багато чого я взяв у досвідченого майстра Олега Безуглого, навчився у Сергія Кольцуна.
– А як щодо наступних сезонів у вищій лізі?
– Вони вийшли для мене не такими вдалими, як перші роки в «Урагані». І цей чемпіонат, що завершується, я проводжу його не належним чином. Три голи – це не показник, хоча можна багато чого скидати на травми та місяць, проведений у лікарні. Але гадаю, найкращий мій сезон – ще попереду. Хотілося б побільше грати, побільше забивати і приносити користь команді.
– У чому бачиш причину такого спаду у своїй грі?
– У цьому в якійсь мірі винні тренери, які працювали в «Урагані» – Сергій Ожегов та Тарас Вонярха. В той час, коли Сергій Кирилович прийшов у команду, між нами були досить нормальні відносини. Він в мені бачив досить перспективного гравця, навіть казав, що я можу стати другим Корідзе. З часом він почав вимагати, щоб я невпинно додавав у своїй грі. Але в певний момент все зламалося і почались різні нагнітання. На мене, так би мовити, «повісили усіх псів», зробили крайнього. Аналогічна ситуація була і під керівництвом Тараса Вонярхи. Це все дуже негативно позначилося на моєму психологічном стані, і поступово я почав втрачати ігрову форму, яку не можу набрати і до сих пір...
– Але посеред цього сезону на тренерський місток стали зовсім інші люди – Корнєєв та Гупаленко і, здавалося би, повністю зник той тиск…
– Справді з їхнім приходом зник той прес, який мені заважав в попередніх сезонах. Але я й досі не можу знайти себе того, яким був в «Урагані» перші два роки.
– Юрій Сендецький, що є твоїм партнером по ігровій четвірці, охарактеризував тебе, як одного з найкращих в Україні на позиції «стовпа». Що тобі заважає дійсно це підтверджувати, адже хороших гравців такого ігрового амплуа і справді не дуже багато...
– Мабуть всі ці роки заважала елементарна лінь, зайва вага, можливо самовпевненість. Зараз не без допомоги своїх товаришів по «Урагану» я багато чого зрозумів і намагаюся виправити усі ці негативні моменти.
– Оскільки певні висновки для себе ти вже зробив, що можеш зараз сказати про тих «ураганівських» тренерів, з якими у тебе складалися непрості відносини.
– З Ожеговим та Костишиним у мене були великі конфліктні ситуації. І не тільки в мене. Для прикладу візьмемо Валентина Цвєлих, який також мав постійні непорозуміння з Ожеговим. От якось тоді він мені сказав таку фразу: «Валик – хоть и конфликтный, но забивает, а ты что делаешь?». Не буду приховувати, в якійсь мірі я конфліктна людина… Тепер я добре розумію, що тоді я був дуже не правий в певних епізодах, хотів показати своє «я», чого робити було абсолютно непотрібно.
– Наприкінці минулого року, вже за Тараса Вонярхи, тебе досить несподівано виставили на трансфер. Як ти сприйняв тоді таку звістку?
– Як не дивно, але сприйняв спокійно, мене дуже підтримали партнери по команді. Але цей неприємний «дзвіночок», а також постійний негатив та психологічний тиск від тренера Вонярхи не пройшли безслідно, і в результаті я потрапив до лікарні. Перебуваючи там, мені було надзвичайно важко. Що тут можна казати, якщо на прогулянці я навіть не міг зайти за кут будинку, просто падав.
Дякувати Богу, я зумів подолати всі негаразди і стати на ноги. Дуже допомогла підтримка моєї родини, а також хлопців, які регулярно дзвонили, цікавились моїм здоров'ям та постійно провідували мене. Там в лікарні я зрозумів, наскільки важливе життя, наскільки його потрібно цінувати, бо воно дається всього один раз. Але були такі моменти, коли я навіть думав, що команда мені вже ні до чого, настільки психологічно мене вибили з колії…
– А коли стало відомо, що Тарас Вонярха – більше не тренер «Урагану»?
– Це дуже додало мені сил та бажання знову грати в міні-футбол. До того ж, у той момент я зрозумів, що у нашій команді буде хороший мікроклімат, а на мене вже не буде тиску. Відтоді з кожним днем я відчував, що все йде до кращого.
– Ти вже пригадував, як тобі 19-річному вдалося забити гол у ворота «Шахтаря» самому Корнєєву. З того моменту минуло вже більше п'яти років, і ось вже понад два місяці цей легендарний воротар стоїть біля керма «Урагану»...
– Зовсім нещодавно Влад згадував той момент, коли я йому забивав гол (посміхається). А якщо говорити про Корнєєва як тренера, то мені дуже приємно грати зараз, бо він за короткий час зумів стати прикладом для всієї нашої команди. Насамперед, завдяки своєму досвіду та блискучій ігровій кар'єрі, а також людським якостям.
– Чи хотів би ти, щоб Владислав і надалі очолював команду, але вже без жодних приставок «в.о.»?
– Я на всі 100, ні навіть на 200 відсотків хотів би, щоб Владислав Корнєєв залишився головним тренером «Урагану». І це, напевне, не лише моє бажання, оскільки ці зміни у команді пішли на краще, незважаючи на те, що у «п'ятірку» ми не потрапили. Так що, наступного сезону прикладемо усіх зусиль, щоб виконати завдання керівництва клубу.
Розмовляли Олег ЛАНЯК та Андрій МЕНІВ.
Джерело – uragan.if.ua
