Ліричний відступ. Цей матеріал було опубліковано в журналі «ProФутзал» і взагалі на той момент я планував зробити 3 статті у серії «Команди-легенди». Наступними мали стати «Локомотив» (Одеса)-1996/1997 і «Тайм»-2009/2010. Проте «ProФутзал», на жаль, швидко закрився і тому серія цих матеріалів закінчилася на першому. Сподіваюся, що навіть сьогодні вам цікаво буде його прочитати, якщо ви цього ще не зробили у друкованому вигляді.

Великі клуби не народжуються за один день - так було і з «Шахтарем». Донецька команда довго і поступово рухалася до своїх найбільших звершень. За кожним клубом стоїть якась особистість. У Донецьку нею був віце-президент Євген Бойчук, який вклав багато праці і часу в становлення «Шахтаря». З часом ім’я донецького гранда стало справжньою візитівкою України на міжнародній клубній футзальній арені. Найбільшої вершини «гірники» досягнули у сезоні 2005/2006, причому досі ніхто з наших команд не зміг хоча б повторити той результат у Кубку УЄФА (а зараза вже Лізі чемпіонів). Хоча варто зазначити, що після цього формат турніру зазнав змін і став таким, яким ми його знаємо сьогодні.

В попередньому сезоні «Шахтар» майже звично виграв золоті нагороди і став однією з двох найбільш домінуючих команд за всю історію чемпіонату, поряд з неперевершеним одеським «Локомотивом». Зрозуміло, що коли ти постійно перемагаєш на внутрішній арені, хочеться зробити крок вперед.
​
Сергій Рафаїлов (С. Р.): «Оскільки чемпіонами і володарями Кубку ми ставали неодноразово, що і дозволило в цьому сезоні знову грати в Кубку УЄФА, то перед командою стояло завдання пройти в європейському турнірі якомога далі, бажано у фінал.»

На внутрішній арені «гірники» були на голову вищі від усіх, тому доводилося шукати оригінальні методи мотивації команди.

С. Р.: «Між командою і президентом було укладено парі щодо того, що якщо команда заб’є 200 голів і більше, то отримає додаткові бонуси.»

Після досить вдалого минулого сезону у команді відбулися не революційні, але значні зміни у складі. Так і не зміг вийти на свій рівень Максим Павленко, не вписався в командну гру Володимир Нудик, окрім них залишили команду Максим Москалюк і Олександр Косенко (все ж таки вік почав брати своє). До московського «Динамо» переїхав основний воротар збірної України Олексій Попов. Замінити Попова був покликаний інший «збірник» Василь Сухомлінов, який минулого сезону грав в харківському «Олександрі». З цієї ж команди під’їхав і її найкращий бомбардир Євген Юнаков, а з іншої харківської команди «Універ-Локо» перейшов Олександр Мінаєв. Четвертим придбанням «гірників» став Валентин Цвелих, який блискуче провів минулий сезон, забивши майже половину усіх голів «Урагану». Для Сухомлінова і Цвелих це було друге повернення у донецьку команду, от тільки Валентин зачепитися за свій шанс знову не зміг.

Все ж, попри такі зміни у складі, основне навантаження у сезоні випало на тих, хто визначав обличчя команди у минулому, особливу на першу четвірку чотирьох М – Мансурова, Мельнікова, Мірошника і Москвичова. У другій четвірці тон задавали Сергій Ситін, Федір Пилипів і Сергій Задорожній.
 

Передсезонну підготовку «гірники» провели в Польщі і Росії. Результати російського турне були скромні: з рахунком 8:2 був обіграний московський «Спартак», а в трьох інших матчах були лише поразки: 2:3 «Спартаку-Щолково», 3:6 «Норільському нікелю» і 2:3 «Діні». Найбільшим позитивом з цього турне була гра Ігоря Москвичова, який за літню відпустку встиг залікувати усі травми і продемонстрував, що переживає другу молодість. 

Сезон розпочався з першого в історії України матчу за Суперкубок. Дончани дуже впевнено розібралися з одним із головних своїх конкурентів за усі українські трофеї – київським «Інтеркасом». Титул найкращого гравця матчу отримав Сергій Задорожній, який забив сам і двічі асистував партнерам. Є перший трофей у новому сезоні!

Далі почався чемпіонат України і «помаранчево-чорні» звично почали штампувати одну перемогу за іншою, причому в більшості матчів не зустрічали гідного опору. Всі розуміли, що головна подія – це Кубок УЄФА. У першому відбірковому раунді компанію чемпіону України склали словацький «Слов-Матік», фінський «Ільвес» і хорватський «Оркан», який і виступив господарем міні-турніру. У першому турі українці розібралися з міцненьким «Слов-Матіком» 5:2, а у другому каменя на камені не залишили від представників Суомі - 11:0. Як і передбачалося, остання гра стала  вирішальною, хоча для виходу в наступний раунд «Шахтар» задовольняла і нічия. На нічийний результат ніхто не налаштовувався, тим паче, що гра вийшла непростою, але дончани знову перемогли - 3:1.

Після вдалого виступу в Хорватії Сергій Ситін в одному з інтерв’ю сказав фразу, якій команда слідувала впродовж усього сезону: «Чемпіон програвати не має морального права.» В чемпіонаті все йшло, як і було заплановано, але осічка сталася у Кубку.

7 грудня 2005 року у матчі 1/8 фіналу Кубку України у Дніпропетровську «Шахтар» вперше програв у сезоні і це в 17-му офіційному матчі. Передумов для такого сенсаційного результату було декілька. По-перше, у першому матчі «гірники» перемогли 8:0 і майже достроково пройшли в наступний раунд, а по-друге, дуже вже хотів Олександр Косенко вдало зіграти проти своєї колишньої команди, що у нього і вийшло, адже він зробив дубль.

Після цієї міні-невдачі все протікало у звичному руслі – перемога за перемогою, тож не дивно, що у зимове трансферне вікно в оренду були відправлені два гравці, які ніяк не могли завоювати місце в основному складі. Це були досвідчений Володимир Дейнега, котрий відправився в казахський «Актюбрентген», і молодий Олександр Кондратюк, який перейшов в харківський «Олександр».

С. Р.: «Те, що ми віддали Дейнегу в оренду було пов’язано зі зниженням його спортивної майстерності. На той момент Володимир не показував того рівня, який вимагався в «Шахтарі». Віддали його на перевиховання, щоб він по-іншому подивився на себе, свою поведінку і своє місце у спорті.»

На внутрішній арені все було спокійно, але де-не-де і відбувалися справжні битви. Одною з таких став матч-відповідь1/4 фіналу Кубка України проти «Єнакієвця». В кінці матчу фаворит програвав з рахунком 4:5, а потім за 3,28 хвилини до кінця Раміс Мансуров начебто порушив правила проти Віталія Ятла і «гірники» зрівняли рахунок. Продовжилося все невеликою потасовкою, участю міліції, вилученням Бєляєва, відміненою червоною карткою Власенка і перемовинами між керівниками обох клубів. У підсумку донеччани таки здобули одну з найскладніших перемог у цьому сезоні.

Ось так плавно і настав час другого відбіркового раунду Кубка УЄФА. Жереб був безжальним, хоча на цій стадії легких суперників не буває. У одній групі з «Шахтарем» опинилися обидва фіналісти минулого розіграшу бельгійський «Аксьон 21» і російське «Динамо», а господарем групового турніру став сербський «Марбо». Цікавий факт: усі матчі у групі починалися доволі пізно, наприклад, першу гру з «Аксьоном 21» донеччани почали о 22-й годині за київським часом.

Ось, що про незвичний початок матчу тоді казав наставник чемпіона України Олег Солодовник: «Ми тренуємося в цьому режимі вже п'ять днів. Вчора було вже більш-менш веселіше. Спасибі керівництву, що ми виїжджаємо на місце на одну добу раніше. У нас буде два дні для того, щоб зануритися в атмосферу турніру до першого матчу з бельгійцями.»
 

Як показали подальші події, такий серйозний підхід до справи себе виправдав. Попри пізній початок гри, «гірники» здобули одну з найвизначніших перемог у своїй історії, адже обіграли діючого володаря Кубку УЄФА. У першому таймі наші гравці грали від оборони і змогли двічі засмутити воротаря бельгійців, але й самі одного разу пропустили. У другому таймі обидві команди знизили темп і грали обережніше, та навіть за такої гри «гірники» ще двічі розписалися у воротах «Аксьону 21». За 7 хвилин до кінця суперники почали шалено тиснути, але рахунок не змінився і маємо дещо несподівані 4:1. Зрозуміло, що склад бельгійців з минулого сезону оновився більш ніж наполовину, причому Келсон і Енріке перейшли в стан московського «Динамо». Проте у складі володарів Кубку УЄФА були присутні семеро чарівників м’яча на чолі з бразильським наставником Сержіо Бенатті, котрі нікому не збиралися віддавати завойований трофей.

У першому турі «Марбо» сенсаційно зіграв внічию з «Динамо» і у матчі з донецькою командою продемонстрував, що є вельми непростою командою. Олег Мірошник відкрив рахунок, але на 27-й хвилині серби його зрівняли і притиснули наших хлопців до своїх воріт.  На 37-й хвилині Сергій Задорожній зміг забити такий потрібний другий гол. Господарі пішли з 5-м польовим і проґавили дві контратаки – 1:4. Так «гірники» й оформили достроковий вихід у півфінал.

Щоб виграти групу «Шахтарю» достатньо було зіграти внічию з москвичами у третьому турі. Нічия у цьому матчі виводила у півфінал обидві команди. Серби мали надію на проходження в наступний раунд лише за умови перемоги українців, тож почали певну психологічну атаку. Місцева преса почала писати про те, що їхні суперники домовляться і скатають нічию.

Усі сумніви з приводу можливих підводних каменів перед матчем розвіяли учасники майбутньої зустрічі.
Олег Солодовник: «Про що ви, яка змова! Ми будемо грати на перемогу хоча б тому, що в паралельній групі в Лісабоні на першому місці іспанський «Бумеранг». Хто ж хоче завчасно зустрічатися з одним із фаворитів? Я вже не кажу про принциповість наших з «Динамо» зустрічей. За останні два роки ми двічі поступалися москвичам. Дуже хочеться взяти реванш.»
Раміс Мансуров, капітан «Шахтаря»: «Відчуття у зв'язку з виходом у півфінал, звичайно, класні, і, напевно, тепер можна трохи розслабитися, але піддаватися «Динамо» не збираємося. Ви коли-небудь грали з «Бумерангом»? Ось і я до фіналу не хочу.»
Павло Степанов, капітан «Динамо»: «Якщо збираєшся завоювати трофей, насправді має бути не важливо, коли і з ким зустрічатися. Обігравати треба всіх, проте краще все ж з сильними конкурентами перетинатися пізніше. Так що і ми, і, впевнений, донеччани будемо прагнути зайняти верхню сходинку. Та й не личить нам домовлятися.»
 
Матч розпочався з шалених атак росіян і Корнєєву доводилося працювати у поті чола. Апогеєм першого тайму став пенальті, призначений за 2,5 хвилини до кінця. Келсон впав без сторонньої допомоги і щось крикнув арбітру, на що, після певної паузи, зреагував іспанець Роберто Грасіа, вказавши на «точку». Пенальті виконував Жоан, але Корнєєв дивом перевів м’яч у стійку, а потім встиг його накрити.

У другій половині зустрічі «динамівці» продовжували марнувати моменти, проте декілька відмінних нагод було і в нашого чемпіона, наприклад, Пилипів пробив здавалося б напевно повз Степанова, але Сіріло встиг підстрахувати свого воротаря. На 34-й хвилині Грасіа призначив другий пенальті. На цей раз Сіріло не залишив нашому воротареві жодних шансів. В кінці матчу «помаранчево-чорні» зняли воротаря і пішли ва-банк, а найкращий шанс мав Ігор Москвичов, який потужно пробив у стійку за 3,7 секунди до кінця матчу…
 

Під час матчу не могло виникнути жодних сумнівів про дотримання правил чесної гри, але сербських уболівальників це не зупинило і в кінці гри вони почали скандувати: «Грайте чесно!», а потім перейшли на: «Це смішно!». Кому б там смішно не було, але маємо те, що «Шахтар» першим з українських клубів пройшов у півфінал Кубка УЄФА.

С.Р.: «Думаю, що найсильніший «Шахтар» був тоді, коли ми грали на турнірі у Сербії . Тоді тільки в результаті певних непорозумінь з боку УЄФА ми посіли другу сходинку і вийшли на «Бумеранг». Ми грали з «Динамо». Матч почався на 40 хвилин пізніше, хоча матчі в Іспанії і Сербії мали розпочатися одночасно, а судив його іспанський арбітр. Склалося таке враження, що він обирав суперника для «Бумерангу». Нам пробивали два пенальті, причому я б не сказав, що вони були 100%-ми. Перший пенальті відбив Владислав Корнєєв, а другий нам забили.»  

Радість від виходу у півфінал за декілька днів змінилася на справжній шок. Один з лідерів гірників Федір Пилипів потрапив у автокатастрофу…

С. Р.: «Автокатастрофа була жахлива: Федір отримав серйозну черепно-мозкову травму, була потрібна операція. Найстрашніше, що це сталося рано-вранці. Добре, що автолюбителі, які проїжджали повз, викликали «швидку» і Федора забрали у донецьку обласну лікарню імені Калініна. Звідти і повідомили у клуб, що терміново потрібна операція. Зрозуміло, що для команди це була велика втрата. Це була дуже неприємна звістка для усіх гравців.»

У заявці «Шахтаря» на друге коло було 12 гравців, а з втратою Пилипіва залишилося лише 11, тож у пожежному порядку з оренди повернули Олександра Кондратюка, який встиг зіграти за «Олександр» лише три матчі.

Перемогу у наступній грі, а це був пропущений матч 20-го туру з «Універ-Харковом», гравці донецького «Шахтаря» присвятили своєму товаришу, адже саме в той день Пилипіву виповнилося 28 років.

Після цієї гри Олег Солодовник змалював усю глибину проблеми: «Навряд чи зараз є сенс говорити про втому. Усе-таки те, що відбулося з Пилипівим, було важким психологічним ударом для всіх хлопців. Ми бажаємо йому якнайшвидшого одужання. Про його повернення на майданчик у цьому сезоні не може бути і мови. Ми втратили одного з лідерів. І зараз, за той час, що залишився до півфіналу Кубка УЄФА, потрібно визначитися щодо того, хто буде грати у другій четвірці. Ви бачили, що ми грали двома четвірками, а в другому таймі довелося грати всімох. Але час ще є. Хлопці мають відчути відповідальність. Добре, що в нас є ще час до матчів з «Бумерангом». Готуватимемося через матчі чемпіонату і Кубка країни. Ми ставимо завдання виходу до фіналу Кубка УЄФА. У Європі лише з серйозними намірами можна демонструвати гідну гру. Якщо вже вийшли до півфіналу, так чому не спробувати вийти й у фінал?»

За два дні неприємні новини змінилися позитивною, адже у першому матчі 1/2 фіналу Кубка України Ігор Москвичов забив свій 100-й гол у розіграшах Кубку. Цікаво, чи зможе хтось хоча б повторити таке досягнення?

До півфіналу Кубка УЄФА на внутрішній арені ніхто так і не міг зупинити лідера, тож усі думки «гірників» стосувалися саме першого домашнього матчу у Донецьку. Перед стартовим свистком арбітра усі ми плекали надію на позитивний результат.

Олег Солодовник: «Працюємо в звичайному режимі. До сьогоднішнього дня травмованих у нас немає. За винятком Сухомлінова. Москвичов в загальній групі. Тиждень працювали о 18.00, в той час, в який будемо грати. Серйозно готуємося в плані психології, ми поважаємо команду «Бумеранг», але її не боїмося. Це серйозний суперник. Про них можна говорити багато. Я сподіваюся і вірю в те, що завтра ми покажемо своє обличчя і будемо битися.»

Слід сказати, що через зняття донецької «Київської Русі» «Шахтар» майже за місяць провів лише одну офіційну гру з львівським «Таймом» у чемпіонаті. Відсутність регулярної практики не могла не датися взнаки, особливо з таким суперником, як «Бумеранг Інтерв’ю». Керівництво «гірників» не шкодувало зусиль для організацію матчу. Трибуни палацу спорту «Дружба» були заповнені вщерть, матч відвідало чимало представників донецького бомонду. На обійшлося без світлового шоу і танцювальної групи, навіть іспанці здивувалися. Сама ж гра подарувала нам мало радісних емоцій.
 

Перші хвилин 5 точилася майже рівна гра, а потім іспанці перехопили ініціативу і Жуану вдалося запалити одиничку на табло. Ситін мав зрівнювати рахунок, але все той же Жуан вибив м’яч з лінії воріт. За 2 хвилини Андреу подвоїв перевагу гостей. Ігор Москвичов міг подарувати надію донецьким уболівальникам, але і його удар винесли з порожніх воріт, натомість Андреу оформив дубль. Взагалі ж наші гравці почувалися на паркеті дуже скуто і боялися зіграти індивідуально, не стандартно, щоб не помилитися. У другому таймі «Бумеранг» впевнено контролював хід гри і на ще три своїх голи дозволив господарям відповісти лише одним. Рахунок 1:6 не залишав нам жодних надій на подвиг у Алькала-де-Енарес.

Олег Солодовник після матчу усе розклав по поличкам: «Ті помилки, яких ми припускалися сьогодні, в чемпіонаті України пробачаються. Введення м'яча в гру від воротаря, які зазвичай добре робить Корнєєв, сьогодні не пройшли жодне. Ми переглянули касети, і було видно, що суперник, начебто, повільний. Сьогодні вони показали, що вони фаворити розіграшу. Сильнішої команди я цього року не бачив. Ті моменти, які створювали, ми не реалізували. Якби було навпаки, тоді була б боротьба. За малюнком гри хочу сказати, що якби ми стали в обороні, менше голів би не було, а навпаки - було б більше. Сьогоднішній матч показав рівень українського міні-футболу. Ми грали настільки, наскільки дозволяв суперник, а він не дозволяв.»
 

18 березня 2006 року у матчі чемпіонату з «ТВД» Ігор Москвичов досягнув чергової бомбардирської вершини – забив 500-й гол в чемпіонаті. Воістину «вічний рекорд». За 9 днів в Іспанії завершилася єврокубкова казка українського чемпіона. «Гірники» билися і програли матч в гідній боротьбі 3:5, так що залишалося сконцентруватися на завоюванні внутрішніх трофеїв.

С. Р.: «В той момент шансів обіграти «Бумеранг Інтерв’ю» у нас не було, бо іспанці виглядали дуже сильно. Напевно ми в певній степені недооцінили їх і переоцінили власні можливості. Тоді у нас ще не було бразильців і грали одні українці.»

- Чому не вдалося повторити це досягнення у Кубку УЄФА?
С. Р.: «Змінилася формула проведення змагань. Я вважаю, що теперішня формула не ідеальна - тут є елемент випадковості. Тоді якраз обговорювалися ці зміни і «Шахтар» виступав ініціатором того, щоб проводити Кубок УЄФА з 1/8 фіналу за схемою двох матчів (вдома і на виїзді). Висувалася пропозиція, щоб 8 команд в 1/8 фіналу були «сіяні» з 8 країн з найбільшим рейтингом, а від цих країн на ранніх етапах брали б участь срібні призери чемпіонатів. Так би до цієї стадії виходили команди, які фінансово змогли б грати два матчі вдома і на виїзді. УЄФА ж прийняло зовсім іншу формулу, коли вони оплачують міні-турніри, оскільки більшість країн, за винятком Росії, Іспанії, Італії і України (на той момент) не могли собі дозволити прийом-виїзд. Ось в таких турнірах, як правило, перемагають господарі. Ми поїхали в Єкатеринбург, а команда у нас була дуже сильна. Нам протистояли «Лупаренсе», «ВІЗ-Сінара» і «Слов-Матік». Якщо ми програвали, то це було в один м’яч. Так склалися обставини, що на той момент нашими бразильцями дуже серйозно зацікавилися російські клуби і «Лупаренсе» також. Вони почали себе показувати, зокрема, Вассура грав сам на себе, тому важко було досягнути результату, коли люди почали випадати з того тактичного малюнку, який для команди встановив тренер. Тому все так і склалося, хоча тоді, як на мене, ми могли вийти в фінал чотирьох.»
 

Після невдачі у півфіналі Кубка УЄФА донецький гранд дещо збавив хід і в національній першості. Спочатку в 26-му турі «Дніпроспецсталь» вистояла нічию 3:3, а в 28-му турі надмотивований «Інтеркас» впевнено обіграв без п’яти хвилин чемпіона, до того ж Георгій Мельніков отримав дві жовті картки у матчі проти своєї колишньої команди. Тим не менш, вже за чотири тури до закінчення першості в Івано-Франківську «Шахтар» обіграв «Ураган» і став недосяжним для своїх суперників. Це було третє поспіль золото донецького суперклубу – повторення серії одеського «Локомотива». Виграли чемпіонат – можна готуватися і до Кубку.

Тогочасна львівська «Енергія» якраз поступово готувалася до завоювання свого першого чемпіонства і являла собою грізну силу. Саме львів’яни змогли вдруге за 10 років опустити київський «Інтеркас» нижче 2-го місця. До того ж, «Енергія» на відміну від своїх опонентів уже мала в своєму складі легіонерів - білоруса Кіркіжа і серба Суруджича. Отже, у фіналі зустрілися дві дійсно найсильніші команди України на той момент. Цей фінал відзначився також тим, що вперше в історії вітчизняного футзалу було проведено допінг-контроль.

Матч проходив у запеклій боротьбі. «Енергетики» двічі виходили вперед, але чемпіон зрівнював рахунок, а за 10 хвилин до кінця Ситін забив третій гол. Коли вже здавалося, що «гірники» можуть покласти золоті медалі у Кубок, Сергій Вацяк зрівняв рахунок, а до кінця матчу залишалося лише 5 секунд… Додатковий час обидві команди відіграли дуже обережно, що й не дивно, бо у них назбиралося по п’ять командних порушень. А у серії пенальті Владислав Корнєєв в черговий раз продемонстрував своє вміння їх відбивати, парирувавши удари Сергія Вацяка і Андрія Федюка.
 

В наступному сезоні «Енергія» зможе взяти реванш за поразку у Кубку і виграти чемпіонат, а «Шахтар» опуститься на незвичну третю сходинку, але це вже зовсім інша історія.

Питання «яке місце посів би «Шахтар» серед когорти інших великих українських команд?» недоречне, адже кожна команда по-своєму унікальна. Донеччани пройшли сезон майже на одному диханні (у чемпіонаті: 23 крупні перемоги, 10 сухих матчів; у Кубку: 3 крупні перемоги, 2 сухі матчі; у КУЄФА: 4 крупні перемоги, 1 сухий матч) – від матчу за Суперкубок до останньої битви з «Енергією». Ігор Москвичов став найкращим бомбардиром Кубку, а Владислав Корнєєв більш ніж заслужено найкращим гравцем України 2006 року. Той «Шахтар» грав саме так, як було потрібно: вони знищували суперника стрімкими атаками, були сильні індивідуально, мали висококласних гравців. Для України цього було більш ніж достатньо, а от для підкорення Європи виявилося замало, проте ця команда все одно назавжди увійде в історію.
 

Думка експерта

Станіслав Гончаренко, найтитулованійший український тренер

- Я не вважаю, що в той період у «Шахтаря» було найкраще покоління гравців. Сам підбір гравців не можна вважати ідеальним. Чому? Тому що за весь час існування команди там були й значно сильніші колективи. Просто в той період так склалося, що «Енергія» робила перші кроки на шляху до чемпіонства, а в «Інтеркасі» відбувалася зміна поколінь, тому в Україні він був найсильнішим. Це випливало з того, що донеччани мали дуже хороше фінансування і найстабільніший склад. Якщо ж розглядати «Шахтар» на міжнародній арені, то слід визнати, що він своє завдання виконав, посівши другу сходинку у другому відбірковому раунді. Тоді схема розіграшу дещо відрізнялася від тієї, що застосовується зараз. Матч у Донецьку при переповнених трибунах, який закінчився з рахунком 1:6, зайвий раз показав, що донеччани не витягували рівень півфіналу. Проте, якщо зрівнювати із сьогоденням, то і «Локомотив» програв «Барселоні» з таким же рахунком. Отже, можна сказати, що ми весь час отримуємо майже однаковий результат. Ще раз повторюся, що цей склад не був найсильнішим, але він був добре підібраний і стабільний, чого не спостерігалося у інших клубів.

На мій погляд, найсильніший склад був з 2003-го і десь до 2005 року, а потім через свій вік почали йти лідери. Тобто тоді, коли там грала майже вся збірна України, а з «Інтеркасу» викликалися лише Мельніков і Шайтанов. При всій повазі до Мінаєва чи Цвелих, але вони не могли б замінити Безуглого чи того ж Косенка. Футзал – це динамічний і швидкісний вид спорту, тому коли лідерам стало за 30-ть – в Україні цього ще вистачало, а на міжнародній арені вже ні. Потім почали приходити бразильці і хоч вони з ними брали чемпіонат та до рівня тих людей, про яких я казав раніше, вони не дотягували. Подальші події це і довели, коли «Тайм» їх обігравав 8:0, 6:0...

Андрій Гулій, матеріал з журналу «ProФутзал» №3-4 (березень-квітень 2014 року)
Автор висловлює подяку за надання статистики виступів команди у чемпіонаті та Кубку України Олегу Ланяку і Анатолію Москальову; за надання фотографій – Олегу Ланяку і Сергію Косевику.