«Із «Дніпра-75» мене відрахували як неперспективного гравця»

– Ви в дитинстві займалися футболом у школі «Дніпро-75», але потім опинилися у футзальному «Механізаторі». Як сталися такі метаморфози?
– Зі школи «Дніпро-75» мене відрахували, як неперспективного гравця, тренером тоді був Герман Кудзієв. Можливо, він бачив, що у футболі я нічого не зможу добитися. А першим моїм тренером у футзалі був Геннадій Григорович Шур. Я йому вдячний за все, що він для мене зробив, особ­ливо за терпіння. Тоді я не був таким уже хорошим гравцем, але робота і час зумовили те, що пізніше мені вдалося вийти на певний рівень. Це було 1989 року. Керівниками «Механізатора» були Олександр Хандрига й Олег Зеліксон, вони й збирали людей у команду. Хандрига буквально створював футзал в Україні з нічого. Цей спорт тоді не був професіональним, але вони його таким зробили. Шур працював у дніпропетровській ДЮСШ-12, а в «Механізаторі» було багато людей звідти, які грали у футбол, наприклад, Сергій Федоренко. Їх усіх переналаштовував Геннадій Григорович. Якби не ці три людини (Шур, Хандрига, Зеліксон), то не було б нікого — ні Єременка, нікого. Недаремно ж дніпропетровська команда виграла Кубок СРСР.

– 1992 року вам удалося зіграти на чемпіонаті світу в Гонконзі. Що найбільше запам’яталося?
– Запам’яталося, що Єременко забив 15 м’ячів у трьох матчах і виграв «срібну бутсу». Це – позитивні моменти, а з негативу – поразка від збірної США (3:8). Ми в Європі вигравали всі турніри, а тут приїхали й у другій грі таке… Було не дуже приємно.

– «Діна» починала свій рух до вершин європейського та світового футзалу, але ви несподівано перейшли в американський «Піттсбург Стінгерс». Що цьому сприяло?
– У цьому нічого несподіваного не було, бо в команді відбувалася зміна поколінь і омолодження складу, тож Чухлов, Степанов, Маслаков і я залишили команду, а на наше місце прийшли Юдін, Алекберов, інші.

– Чим здивували Штати?
– На той час мене дивувало абсолютно все, починаючи від команди й закінчуючи структурою клубу. «Діна» була серйозним клубом, але те, що було у США, трохи інший рівень. Наприклад, там накладалися тейпи на гомілкостопний суглоб, а в нас такого взагалі ніколи не було. За те, що не накладеш тейп — штраф. Було багато деталей, до яких я виявився не готовий. Зараз це все здається звичним, а тоді це було навдивовижу. Там за тобою ніхто не слідкує, що ти робиш і як, а твоє завдання полягає в тому, щоби вийти на гру й досягти потрібного результату. «Піттсбургу» йшов перший рік, а ми вийшли в плей-оф і гідно грали з «Даллас Сайдкікс», який, зрештою, виграв «срібло» у чемпіонаті. Для мене це був крок уперед. У США грали не зовсім у футзал, а матчі відбувалися у хокейних «коробках», де проходила жорстка боротьба. Там збиралося по 4–5 тисяч глядачів, чого в житті не бачив, і це було незвично та приємно.

– Чому вирішили повернутися в «Механізатор», адже в ті часи в Україні була не надто сприятлива обстановка?
– Після сезону в «Піттсбург Стінгерс» поїхав у челябінський «Фінікс», але російський Челябінськ після США виглядав якось не дуже. Геннадій Шур мене запросив на Батьківщину, і хоч фінансові умови там не йшли в жодне порівняння з Америкою, але вдома найкраще, ніж деінде. Тому я повернувся в «Механізатор». Із «Фініксом» у мене якось не зрослося. Річ у тім, що в мене сім’я тоді була у Дніпропетровську. Я поїхав у Сполучені Штати, а після цього знову на відстані — в Росії, та краще бути біля родини. Я тільки на телефонні розмови зі США в Україну витрачав по 600 доларів на місяць, а тоді це були хороші гроші, але я на них не зважав, бо дружина й донька були тут.

«Нічого не хотів би змінювати»

– Не можу сказати, що мені щось не вдалося. Так, я не виграв те, що міг тоді виграти, але це — футзальне життя, тож сталося так, як сталося. Та дечого зміг досягти, відтак нічого не хотів би змінювати. Тоді все йшло за течією: СРСР, СНД, Росія, Україна, тому й склалася така ситуація, що я зіграв за чотири збірні.

– На початку 2004 року на перегляді у «Шахтарі» побував перший легіонер – єгиптянин Абдель Хакім Мухамед. Чому його не підписали?
– 2003 року збірна України грала на турнірі Кубок Пірамід, і запримітили його у складі збірної. Ми переглядали цього єгиптянина, він справді був сильним гравцем. Фалькао, який чотири рази визнавався найкращим гравцем світу, казав, що він вражений грою Мухамеда, й довго за ним слідкував. Переконаний, такому авторитету можна довіряти. Просто не змогли провести цей трансфер. На той час у складі «Шахтаря» була ціла збірна України, яка двічі поспіль вигравала «срібло», а потім цей же колектив дійшов до півфіналу Кубка УЄФА, тому, можливо, він нам був не потрібен. Не знаю, де він зараз, але на той час він був дуже сильним гравцем і вдало зіграв на чемпіонаті світу.

– Вам довелося потренувати «Іберію Стар». В Україні небагато відомо про грузинський чемпіонат. Розкажіть, що він собою представляє.
– Президент цього клубу Вахо Церетелі жив мрією про «Фінал чотирьох» Кубка УЄФА. Я там був два роки, але, на жаль, мені не вдалося виконати це завдання. Першого сезону далі пройти не дозволила нічия з «Кайратом», а в другому не втримали перевагу в три м’ячі зі «Спортингом». Саме Церетелі відправив мене на курси в бразильський «Сантос», і за це я йому теж дякую. Дуже радий за нього, бо минулого сезону «Іберія Стар» досягла своєї мети й вийшла у «Фінал чотирьох». Нехай вони там не дуже вдало виступили, але мети досягли. А сам по собі чемпіонат Грузії дуже слабенький. «Іберія Стар» використовувала сплав грузинських і бразильських гравців, тому значно сильніша за всі команди, отже й виграє постійно чемпіонат.

– Як оціните виступ «Єнакієвця» цього сезону в усіх турнірах (чемпіонат, Кубок України, Кубок Єременка)?
– За Кубок України хочу вибачитися перед нашими вболівальниками, бо ми грали вдома, в Єнакієвому, тож не мали права програвати. Щодо Кубка Єременка, то в першому колі ми зіграли позитивно, відтак мали реальні шанси на проходження далі, а в другому етапі нам не можна було втрачати ті очки, які ми втратили. У чемпіонаті маємо 12 очок переваги, але все вирішуватиме плей-оф, отож моя думка така: нам треба готуватися до матчів на виліт. Уся наша команда налаштована на те, що повинні виграти першість через те, що ми ніколи не були чемпіонами, ще й давно не були в призерах. Президент клубу робить усе, щоби ми дісталися чемпіонської вершини, тож тепер зусилля для цього треба докласти нам.

«У «Єнакієвця» з’явився дух переможця»