Фото: fss.rs

Рівно 20 років тому «синьо-жовті» не пройшли відбір у Гватемалу, тепер не поїдуть до Литви. Причому свої шанси хоча б на друге місце, яке давало право на участь у стиках, команда Олександра Косенка упустила вже після першого матчу з господарями групи В. Право, що не настільки сильні «Білі орли», щоб закльовувати нашу велику дружину з рахунком 5:2. Навіть при потужній підтримці своїх трибун. Що у них дійсно краще, так це арена «Спортхолл» – таких в Україні немає. У нас навіть чемпіон країни «Продексім» грає у приміщенні, де розміри майданчика – від стінки до стінки, а покриття застаріло ще півстоліття тому.

Не нам вчити Косенка, який вже шість років стоїть на чолі національної команди, що треба було робити – він у футзалі все життя. Двічі віце-чемпіон Європи, третій в історії збірної бомбардир (39 голів) після Сергія Корідзе (60) та Ігоря Москвичова (58), п’ять разів вигравав чемпіонат України як гравець (з дніпропетровським «Механізатором», одеським «Локомотивом», донецьким «Шахтарем») та один раз як тренер (з львівською «Енергією»).

Серйозні регалії, але навіть з таким «іконостасом» ніхто не застрахований від помилок. Та Олександр Петрович їх допустив. З одного боку, у третє за величиною місто Сербії після Белграду та Нові-Саду Косенко привіз найсильніших на даний момент футзалістів країни. А з іншого, на берегах річки Нішави його підопічні показали посередню гру, яка і призвела до плачевного результату.

Що саме «пішло не так», прийдеться розбиратися Косенку, його помічникові Валерію Легчанову та самим гравцям. У нас своя версія. Перш за все ми ментально виявилися не готові вирішувати серйозні завдання. У стратегічно важливому матчі проти сербів на майданчик вийшла невпевнена у своїх силах команда, яку в той вечір не обіграв би тільки ледачий. Пасивності та невпізнанню нашої збірної здивувався навіть наставник «Білих орлів» Горан Іванчич: «Проти України завжди складно грати – ця команда фізично домінує. Але в потрібний час нам вдалося вчинити тиск, якого суперник не витримав. Ми заслужено виграли, а українці зіграли гірше, ніж я очікував. Втім, це їх проблема». Коротко та ясно. Додати до слів Іванчича нічого.

На відміну від нас серби чудово зорієнтувалися у турнірній комбінації. Маючи у квартеті Іспанію, розраховувати на перше місце дуже складно. Але є друге з перспективою. І ось за це треба було боротися не шкодуючи живота свого. Що і зробили господарі майданчику. Вони відразу взяли бика за роги (тобто нас), а ми у цей час розгойдувалися та чогось вичікували. Тільки на 9-й хвилині підопічні Косенка побачили чужі ворота, а коли у середині другого тайму все ж пробили Неманью Момчиловича, гра була вже зроблена.

Що стало причиною скромної поведінки українців, можемо тільки припустити: хвилювання, особлива тактика, але вже точно не натхненна гра суперника. Серби показали свій звичний рівень, а ось наша збірна провела чи не найгірший матч в епоху Косенка. Вони жадали перемоги та влучали, ми – будували плани та промахувалися. В цьому і вся різниця, яка вилилася у безнадійні 0:4 на 30-й хвилині.

У першому таймі господарі забили двічі. Марко Пршич, який небезпечно стріляв вже на 65-й секунді, переграв Євгена Іваняка з другої спроби. Після розіграшу штрафного гравець румунського клубу «Імперіал Вет» отримав пас від Мілоша Симича та зовнішньою стороною стопи відправив м’яч у дальній кут. Практично з тієї ж точки вразив ворота Іваняка і Страхинья Петров, якому також асистував капітан збірної Сербії.

Українці намагалися організувати контргру, але це у них погано виходило. Хоча на перерву ми могли піти за більш пристойному рахунку. За три секунди до закінчення першого тайму Петро Шотурма вивів Миколу Білоцерківця один на один, але бомбардир «Продексіма» програв дуель Момчиловичу.

Наші справи погіршилися, ледь відновилася гра. Олександр Педяш заробив штрафний, який гарматним пострілом реалізував Пршич. Закритий як своїми, так і чужими Іваняк навіть не ворухнувся. Четвертий гол – нещасний випадок. Після удару Драгана Томича м’яч зрикошетив від Олега Єрьомина та відчайдушна спроба Іваняка врятувати ситуацію обернулася подвійним болем. До м’яча наш капітан не дотягнувся, але при цьому травмував руку та поступився місцем у «рамці» Кирилу Ципуну.

Через 12 секунд Артем Фаренюк з передачі Миколи Микитюка «розмочив» рахунок, але сербам знадобилося менше хвилини для того, щоб відновити колишній відрив – у швидкій контратаці забив Стефан Ракич. «Далекобійний» гол Ігоря Корсуна під завісу вже нічого не міг змінити – 2:5…

На гру з Іспанією команда Косенка вийшла вже знаючи результат поєдинку Сербія – Франція (4:2). У цій ситуації нас влаштовувала тільки перемога над дворазовими чемпіонами світу, яким раніше ми програли всі 11 офіційних матчів. Програли і 12-й, але як!

На початку українці дали грізному супернику фору – перший гол вони пропустили вже на 40-й секунді. У своєму штрафному Ципун збив Солано та судді призначили шестиметровий. Пенальті бездоганно виконав 36-річний капітан «фурії Роха» Карлос Ортіс. Другий м’яч ми також отримали зі стандарту. На 19-й хвилині у простій ситуації на бровці Дмитро Сорокін заробив шостий командний фол, а разом з ним – дабл-пенальті. Десятиметровий реалізував Серхіо Лосано – 0:2. Чи не занадто жирно під час матчу з Іспанією?

Але найцікавіше те, що підопічні Косенка задали пристойної «кіптяви» команді Федеріко Відаля. Українці показали свій справжній рівень, вміння грати швидко, різноманітно та чинити тиск на суперника. 34-річний голкіпер іспанців Хуанхо відбив всі долоні, відбиваючи удари наших гравців. Не можна сказати, що збірна України володіла перевагою, але гра йшла з рівними шансами. Мало того, що українці втратили безліч моментів, так їм ще катастрофічно не щастило. Тричі на виручку Хуанхо приходив каркас воріт. Михайло Зварич та Фаренюк потрапили у поперечину, а Сорокін потрапив у штангу. Косенко хапався за голову, але удача явно відвернулася від його команди.

На 31-й хвилині ми нарешті влучили. Після удару Педяша та рикошету вдало зіграв на «п’ятачку» Сергій Малишко – 1:2. Але незабаром послідкував рейд Лосано по правому флангу, який все зіпсував. Удар нападника «Барселони» був з розряду таких, що не беруться. Косенко спробував зіграти з п’ятим польовим. Нічого з цього не вийшло та фінальна сирена сповістила про те, що збірна України до Литви не поїде.

Заключний матч з Францією перетворився на порожню формальність – яка різниця, бути третім зайвим або четвертим? Суперники билися за престиж, але без особливого фанатизму. Спочатку домінували українці, які змусили команду П’єра Жакі безладно відбиватися. Вінцем стартового штурму «синьо-жовтих» став гол Сергія Журби. Отримавши на правій бровці пас «черпаком» від Володимира Разуванова, лідер «ХІТа» буквально «прошив» Джамеля Аруна.

«Трьохкольорові» грали мляво та, здавалося, відбувають номер. Але так тривало недовго. Перший же їх удар у створ воріт збірної України став результативним. Свій прохід по лівому флангу точним пострілом завершив Сухейль Мухудін. Цей гол завів французів та незабаром вони вийшли вперед. Корсун у боротьбі з Кевіном Раміресом заробив пенальті та сам потерпілий привів вирок до виконання – 1:2. Ініціатива повністю перейшла до суперника та якби не реакція Ципуна, який з інтервалом у декілька секунд ліквідував атаки Сіда Бельхаджа та Ландрі Н’Галя, перевага збірної Франції була б більш солідною.

Наші проявили характер та знову взяли кермо влади у свої руки. Ще до перерви українці втратили кілька відмінних моментів, але Арун творив у «рамці» чудеса. У одному випадку він грудьми зустрів «снаряд» від Миколи Білоцерківця. «Поранення» виявилося важким – воротареві навіть знадобилася медична допомога. Арун героїчно протримався до кінця першого тайму та тільки після цього здав пост Жевіну Дюро.

Голкіперу «Антверпена» теж довелося потрудитися. Він неодноразово виручав свою команду, але один гол все-таки пропустив. На 29-й хвилині українці розіграли кутовий, Педяш прийняв м’яч від Разуванова та дуплетом зрівняв рахунок. Ну, хоч не програли…

Джерело – Ігорь БАЛАНЧИВ, Спорт-арена

Примітка futsalua.org: Насправді Олександр Косенко вже не є третім бомбардиром в історії національної збірної й ця інформація є застарілою. Також він не ставав чемпіоном України на посаді тренера львівської «Енергії».