Невидане (частина 1) – Василь Сухомлінов, Володимир Залойло, Євген Ривкін
Василь Сухомлінов, екс-воротар донецького «Шахтаря» та збірної України
– Хто з Ваших партнерів відрізнявся веселим гонором?
– Володимир Дейнега відрізнявся веселістю, ну і молодь, переважно Сергій Ситін, а також Сергій Задорожній і Сашко Косенко, з ним я більше у збірній перетинався. Не можна не згадати і Владислава Корнєєва – він завжди відрізнявся цікавим неординарним мисленням і гумор у нього був такий необразливий, він взагалі був веселим у спілкуванні. До таких жартівників можна віднести і Сергія Гупаленка – з такими людьми хочеться спілкуватися і сміятися. Ці люди завжди могли розповісти анекдот або якусь веселу історію.
– На Вашу думку, якщо воротар пропускає гол між ніг, то це завжди його помилка чи ні?
– Я вважаю, що з якої б відстані гравець не бив, якщо м’яч пролітає поруч з тілом воротаря, не обов’язково поміж ніг, то воротар в таких ситуаціях має виручати. Немає таких ситуацій, коли м’ячі не беруться. Бувають ситуація, коли ти біля однієї стійки, а м’яч летить під іншу, але якщо ти віриш у себе, то зможеш перегрупуватися. Головне – це психологія. Якщо воротар пропускає між ніг, то для мене це означає, що він не виручив, а груба це помилка чи ні – вирішувати тренеру. Взагалі різні ситуації бувають, наприклад, такий пропущений м’яч може мобілізувати команду і воротаря.
– У Вас були якісь свої воротарські забобони?
– Є така собі молитва перед грою. Треба підійти до однієї штанги, потім до іншої і помолитися «збережи ворота в недоторканості». Це як «Отче наш».
– Якісь навички отримані під час воротарської кар’єри у житті знадобилися?
– Саме воротарське уміння лише на полі. Ну а загалом, то якесь натхнення, дух переможця, дисципліна, досягнення результату – це все система в спорті і воно в повсякденному житті теж дає свої плоди.
Володимир Залойло (інтерв’ю бралося перед стартом плей-оф минулого чемпіонату), дворазовий чемпіон України як тренер (зі СКІФ-Слід та Уніспорт-Будстаром)
– Який Ваш прогноз на плей-оф екстра-ліги?
– На початку сезону «Локомотив» здорового грав, «ЛТК» непогано, але після того як «Ураган» купив бразильців, то у них гра виглядає покраще, щоправда не знаю як вони примудрилися в останньому турі програти «Кардиналу-Рівне». «Енергію» теж не можна скидати з рахунків. Загалом шанси майже рівні, але я б розставив так: 30% «Енергії», 25% «Локомотиву», 25% «Урагану» і 20% «ЛТК». Якщо молодь «ЛТК» витримає, то й вони можуть виграти чемпіонат. Після того, як пішов Гончаренко, то «Енергія» фізично «стала», але зараз прийшов Косенко і команда оживає. Прикро, що «Єнакієвець» не пройшов, бо у них теж хороша команда, але там певні помилки зробили.
– Хто кращий гравець чемпіонату на Вашу думку?
– Якщо брати лідерів, які виділяються на тлі команди, то це Сімка в «Урагані», в «ЛТК» Рось, Дмитро Сорокін цей сезон чудово проводить за «Локомотив», а в «Енергії» Коваль.
– В чому криються причини невдалого виступу «Спортлідер+»?
– Склад у команди непоганий і вони з усіма на рівних грали, але їм не вистачило зіграності в обороні, було багато провалів у захисті, тому вони й пропустили найбільше голів. Забивали-то вони на рівні інших команд. Вони трохи романтично грали, бо взяли гравців, які були лідерами у своїх командах, як-от Цой, Калуков, Коробка, треба щоб вони дещо притерлися. Якщо зможуть зберегти команду на наступний рік, то виступлять успішніше.
Євген Ривкін, головний тренер харківського «Локомотива» та збірної України
– Євгене Семеновичу, як почалася Ваша тренерська кар’єра?
– Після служби у збройних силах у 1989 році, я почав працювати в ДФСК «Локомотив» Південної залізниці інструктором і паралельно навчався в Харківському державному інституті фізичної культури на кафедрі футболу. Тоді на місці Палацу Спорту ім. Г.М. Кірпи був стадіон з непоганим футбольним полем і спортмайданчиками з гумовим покриттям, але в ДЮСШ «Локомотив» відділення футболу не було. Я звернувся до начальника ДФСК «Локомотив» Євгена Васильовича Щербини з проханням спробувати набрати групу дітей. Так потихеньку з однієї групи «Локомотив» виріс до серйозної футбольної школи.
Взагалі, я дуже вдячний Євгену Васильовичу і Віктору Миколайовичу Остапчуку, зараз народному депутату, герою України, а тоді начальнику Південної залізниці. Людям, які мені повірили, і дали можливість реалізувати, по суті, непросту ідею: підготувати простих хлопчаків до рівня спортсменів високих досягнень. Звичайно ж, серйозну роль у моїй кар'єрі, але вже професійного тренера, зіграла ще одна чудова людина, Сергій Вадимович Крилов, президент МФК «Локомотив», якому я теж дуже вдячний.
– Скажіть, коли тренували дітей у футболі, могли собі уявити, що сягнете таких вершин у футзалі?
– По-перше, думаю, що вершин у футзалі я ще не досяг і є до чого прагнути. По-друге, я завжди намагався ставити для себе і своїх вихованців максимальні завдання. Річ у тім, що я тренер у другому поколінні. Мій батько, Семен Миронович, на жаль, зараз його вже немає, так само працював тренером, щоправда з плавання. Він навчив плавати багатьох видатних спортсменів, які потім брали участь і завойовували медалі на чемпіонатах світу та олімпійських іграх, але, на жаль, під керівництвом інших тренерів. Я багато чому навчився у батька, особливо психології роботи з дітьми, але однозначно хотів самостійно довести своїх хлопців до професійного рівня. Коли це вийшло – задумався про роботу в професійної команді.
Пишаюся тим, що мої хлопці змогли пробитися у світ великого футболу та футзалу. Найбільшого успіху досягнув Сергій Пшеничних, який зараз грає в «Металісті», у своєму рідному місті. Багато хлопців, з ким мені доводилося працювати грали або грають у першій та другій футбольних лігах України, і, звичайно ж, у футзал. До речі, з футзалом познайомився в січні 1998 року, коли в Києві проводився перший юнацький Кубок України і «Локомотиву» як переможцю першості м. Харкова запропонували взяти участь.
Саме команда юнаків 1981-82 р.н., в якій грав Сергій Пшеничних, у непростій боротьбі з дублерами таких клубів, як «Кий» (Київ), «Локомотив» (Одеса), «ЕХО» (Харків) і ще 8-ма спортивними школами, змогли завоювати перше місце і отримати перший, можна сказати, історичний Кубок України серед юнаків. Потім вже інша група хлопців 1987-88 р.н. незмінно рік за роком вигравала першість України з футзалу у своїй віковій категорії і лише один раз була другою. Багато з цих хлопців зараз захищають честь харківського «Локомотива» в Україні та Європі.
Андрій Гулій, Екстра-ліга
