ИталияИталия-2020/21. Тур 17. LIVE!РоссияСергей Скорович определил составЭкстра-лигаFavbet Екстра-ліга 2020/21. 17 тур. LIVE!Лига чемпионов УЕФАСловенцы из деревни и румынский «Юнайтед»: о соперниках казахских клубов в Лиге чемпионовФутзал в миреЧемпионат Казахстана приостановили до начала февраля. Определен полный календарь оставшихся матчейПортугалияПортугалия-2020/21. Лучшие голы 17-го тураИспанияИспания-2020/21. Лучшие голы, комбинации и сейвы 17-го тураРоссияКубок России-2020/21. В финале сыграют «Тюмень» и «Газпром-Югра»Сборная УкраиныТелеканали «Футбол 1/2/3» покажуть відбіркові матчі Євро 2022 за участю збірної УкраїниИспанияВиктор Кампийо: «Я чувствую себя очень комфортно в основной команде, все игроки поддерживают меня»ПольшаЭкстракласа-2020/21. Тур 19. Сенсация от «Дремана» и разгром от «Рекорда»Футзал в мире8 постулатів, щоб стати класним футзальним воротаремЛига чемпионов УЕФАЛіга чемпіонів-2020/21. В 1/8 фіналу «Продексім» на виїзді зіграє з «Інтером»ИталияИталия-2020/21. Тур 16. Две победы «Лидо ди Остия» и бенефис бразильских ветерановФранцияРикардиньо: «Давайте мечтать, мы хотим пройти как можно дальше!»Футзал в миреДинмухамбет Сулейменов стал играющим тренером МФК «Каспий»ИспанияИспания-2020/21. Тур 17. «ЭльПосо» возвращается в гонкуЭкстра-лигаСтатистика гравців «ХІТа» після кубкового матчу: Школьний увійшов в трійкуМолдоваРасширенный состав сборной Молдовы на матчи с Грецией и СловакиейВторая лигаЮрій Іванишин: «Наше головне завдання – підготувати добротних гравців для основної команди»

Аліна Горобець: «Дівчина, яку я виховувала з третього класу, стала найкращою гравчинею студентського чемпіонату світу»

Найкраща футзалістка 2009 року розповідає про свою кар'єру і служіння Богу.


Спортсменка має сотні спортивних титулів і нагород, їй пропонували контракти численні закордонні футбольні клуби, а зараз вона успішно займається тренерською кар’єрою.

Однак, у дитинстві дівчину та її футзальних колег відмовляли від футбольної кар’єри, лякаючи кривими ногами.

Аліна розповідає, що чемпіонство — це важка праця багатьох людей. Проте найголовніша його мета — це служіння Богу.

«Я намагалася бути світлом для невіруючих людей»

Я народилася в селищі Коцюбинське, що в Київській області. Моя сім’я не була віруючою, можу навіть сказати, що вона не була зразковою. Спочатку ми ходили у православну церкву, а пізніше перейшли до протестантської. Мені тоді було років з 10. Спочатку у нашій сім’ї зовсім не було Бога, але коли тато став християнином, то ситуація трохи змінилася. Мама, на жаль, до Бога так і не прийшла.

Коли я ходила у православну церкву, то там нам закладали основи православ’я. Ми знали про існування Бога, але для нас Він був тим, хто лише карає. А коли ми з братом прийшли у протестантську церкву, то вже почали пізнавати Бога, який є любов. А ще там дуже доступно про все розповідали, і я розуміла, що мені проповідують.

Я покаялася в 19 років, а в 21 прийняла водне хрещення. У нас була невеличка церква, в якій ми разом з дівчатами співали. Також я влаштовувала вдома маленькі уроки недільної школи. Я завжди намагалася бути світлом для невіруючих людей і служити не лише у церкві, але й за її межами.
 

«Нас лякали, що від футболу у дівчат будуть криві ноги»

Я була завжди активною та енергійною дівчинкою, любила бігати і гратися на вулиці, лазити по деревах. Тому згодом я вибрала для себе саме спорт.

Прийшла на футбол у віці 8 років. Одного разу я йшла з подружкою в магазин, і дорогою вона запросила мене у футбольну секцію в чисто дівочу команду. Спорт мені подобався, і батьки з радістю мене відпустили. Чому я вибрала саме футзал? Тому що, у нашому селищі не було іншої спортивної секції.

Це була любов з першого погляду. Я була спортивною дівчинкою,і в мене багато що виходило з першого разу. Тренер казав, що з мене у спорті «може щось вирости».

Але не завжди все виходило так, як хотілося. Адже спорт — це процес, і від тренування до тренування треба відшліфовувати свої вміння та навички. А мені хотілося всього і зразу, і коли щось не виходило, то я засмучувалася.

Спочатку я грала, бо мені просто подобалося. Та наш тренер завжди мотивував нас бути кращими, щоб мати можливість грати у чемпіонатах та їздити на змагання за кордон. Кожна з нас мріяла грати за збірну України.

Тоді ще не було офіційних змагань, таких, як чемпіонат України або турніри. Тому тренер проводив змагання всередині нашої команди. У нас був Кубок вулиці. Усі дівчата були з одного селища і жили на різних вулицях, тому за кубок кожна вулиця змагалася окремо. Або ж тренер ділив нас за іменами: на яку букву починалося ім’я, так і називалася команда. Для нас це були такі ж важливі змагання, як і Чемпіонат світу.

Коли дівчата починали грати, то багатьом часто говорили, що футбол — це не жіноча справа. Зараз майже у кожному селищі, або місті є хоча б одна дівчача команда, а тоді це не було популярно, і такі команди у всій Україні можна було перерахувати на пальцях.

Особисто мені нічого ніхто не говорив про футбол. Але моїм подругам навіть батьки і друзі казали, що «треба котлети на кухні смажити», а не в футбол грати. Також стверджували, що ноги криві будуть, бо у багатьох чоловіків-футболістів вони криві. Я такого не боялася, і наш тренер говорив, що футбол на це не впливає.
 

«Мені не треба вибирати між спортом і Богом»

Багато спортсменів — забобонні, але це не про мене. Коли ще ходила у православну церкву, то могла перехреститися перед грою. Але коли вже пішла до протестантів, то вірила у силу молитви і просто молилася перед грою. Просила у Бога, щоб Він допоміг нам виграти. Так я робила протягом усієї своєї футбольної кар’єри. Це не забобони, а моя традиція.

Спочатку я думала, що буде дуже важко поєднати християнство і професійний спорт. Адже тоді, коли я тільки почала наближатися до Бога, деякі віруючі говорили, що мені треба залишити спорт. Але тренер порадив мені залишитися і служити тим людям, які перебувають біля мене, тобто показувати людям Бога за допомогою спорту.

Коли я навчилася це поєднувати, то зрозуміла, що мені не треба вибирати між Богом і спортом. Бо Він дав мені цей талант, допоміг досягти успіху та благословляє у цій справі. За допомогою футболу я також можу служити людям, які ще не прийшли до Бога.

І коли я це усвідомила, то стала набагато продуктивнішою. Я відчула, що у мені є велика сила, яку можу використовувати для служіння іншим.

Граючи в Україні, ми мали такий період, коли часто в неділю у нас проходили важливі ігри. Бувало, що я зранку ходила у церкву, а потім йшла на гру. Тоді я робила свої перші кроки до Бога і дуже серйозно сприймала усі служіння і кожну проповідь. Після цього мені було важко зосередитися на спортивному майданчику. Тому в один момент я прийняла рішення лишатися вдома перед важливими іграми. Таке рішення приносило свої позитивні результати, адже я хотіла максимально добре зіграти на полі. Вважаю, що це був правильний крок, адже для Бога важливо не тільки те, щоб я пішла у церкву, але й те, як я роблю свої справи.

А віруючі люди повинні все робити максимально добре. Адже коли я пішла в церкву і погано зіграла на змаганнях, то мої колеги з команди тільки засудять мене і скажуть, що Бог на мене погано впливає. Такі випадки справді були.

Тому найкращим був вибір залишитися вдома, щоб наша команда перемогла. Адже тоді всі розуміли, що Бог мені тільки допомагає.

Хоча ніхто з команди не ставився до мене якось упереджено через християнство. На їхніх очах я прийшла до Бога і пройшла переродження.

А коли я поїхала грати у Росію, то там був такий період, що матчі проходили тільки в неділю. Тоді я вже була тверда у вірі і сформована, як християнка. Я розуміла, що якщо не ходитиму до церкви, це мені тільки нашкодить. Тому я з самого ранку вставала, їхала в церкву, а потім поверталасяі йшла на гру. Тоді у мене вже булаі сила, і мотивація, і грала я дуже добре. Саме в тому сезонія стала найкращим бомбардиром чемпіонату Росії. А вже потім всі ігри проходилиу суботу.

Віра зміцнила мене так само, як і тренування. Адже Бог не дає понад нашу силу. І я впевнена, Він не засуджував ні перший мій вибір, ні другий. Адже ми живемо не тільки для себе, але й для того, щоб бути хорошим свідченням для інших.
 

«Між мною і моїми вихованками було три роки різниці»

Я почала тренувати інших з 11-го класу. Спочатку допомагала тренеру тренувати молодшу категорію дівчат з нашої команди. Потім я навчаласяв інституті і тренувала дівчат у спортивній школі. Перші два роки мені було важко, адже між мною і моїми вихованками було лише декілька років різниці. Мені здавалося, що я занадто молода, щоб цим займатися. Але через два роки мені ця справа сподобалася,і я взяла ще одну групу.

Мої вихованки брали участь у чемпіонатах України серед команд свого віку та майже завжди здобували перші місця. Зараз ці дівчата повиростали і є професійними гравцями. А одна дівчина, яку я виховувала з третього класу, стала найкращою гравчинею на студентському чемпіонаті світу. Мені зараз приємно, що я доклала зусилля до їхнього спортивного виховання.

Також одна моя вихованка прийшла до Бога з моєю допомогою. Вона ходила до мене на футбол, а потім почала приходити до мене додому на заняття недільної школи. Я їй багато розповідала про Бога, запрошувала до церкви. Потім вона залишила футбол, але покаялася в нашій церкві та прийняла хрещення.
 

«Від того, як я поводитимуся, буде залежати те, щолюди думатимуть про Бога»

Для кожного футболіста рівень і професійний спорт — це те, за що платять гроші. Коли ми грали в Україні, то у нас не було фіксованої зарплати, бо не мали стабільного хорошого спонсора. Нас час від часу підтримували люди. Але це не заважало нам бути професіоналами у душі. Моє ставлення до спорту не залежало від того, отримую я за це гроші чи ні.

Коли вже у старших класах ми почали брати участь у Вищій лізі на рівні з дорослими жінками, грати за Збірну України, тоді ми, як команда, стали професіоналами. Але останні 4 роки я грала за кордоном, тоді в мене було все, про що я мріяла з дитинства. Найвищий етап мого професіоналізму припав якраз на цей період.

Коли я почала отримувати багато нагород і перемог, то гординя у мене не з’явилася. Навпаки, я відчула велику відповідальність. Я розуміла, що Бог довірив мені титул найкращого гравця світу. І люди, які знають про цю нагороду, дізнаються, що я віруюча. І від того, як я буду поводитися, як буду говорити з іншими, залежатиме те, що вони думатимуть про Бога. Тому цей титул трохи дисциплінував мене у всьому. Я завжди мала бути гарним прикладом для інших та вірним Божим послом на цій землі.
 

«Бути чемпіоном — це командна гра»

Я рада своїм нагородам, адже не дарма кажуть, що немає такого солдата, який не бажає бути генералом. Я також про це багато думаю і розумію, що бути спортсменом, аби тренуватися просто так, — це просто марнування часу. Особисто для мене. Я завжди ставила за ціль робити максимум, ставати найкращою та бути «на вершині». Я не говорю про те, щоб бути кращою за інших. Але, якщо ти щось робиш, то роби це так, щоб отримати максимальний результат. В Біблії ж написано, що Бог зробив нас головою, а не хвостом. Тому під час кожної гри, тренування, турніру або чемпіонату я максимально робила все, що від мене залежало. Хоча я розуміла, що сама це зробити не зможу. Тому намагалася допомогти команді перемогти і грати так, щоб мене помітили, як гравця.

Для того, щоб стати чемпіоном, треба мати здібності. Однак, з іншого боку, треба дуже багато працювати над собою. Не можна докладати мало зусиль або робити все як-небудь. Талант має тісно переплітатися з бажанням перемагати і завжди бути найкращим. Також тут велику роль відіграє психологія. Адже якщо спортсмен не вірить у себе та у свої здібності, то йому буде дуже важко досягти успіху. Треба мати здібності, тренуватися і вірити всебе.

Однак, я вважаю, що стати чемпіоном — це командна гра. Навіть якщо ти займаєшся не командним видом спорту, за тобою завжди стоїть ціла команда: тренери, лікарі, масажисти. І якби ці люди, які стоять за спиною спортсмена, не робили свою роботу максимально добре, він би не мав такого успіху.

Тому всі перемоги, що я маю, — це не лише мої особисті перемоги. Це – перемоги команди, тренера і всіх людей, які мені допомагали. Тому важко сказати, що найкращий лише той, хто отримав медаль або нагороду. Це — заслуга багатьох.

У мене було дуже багато пропозицій грати за кордоном. Мене кликали в Іспанію, в Італію, в Іран. Я навіть хотіла поїхати, але поїздка не вдалася. Думаю, на той час це не було для мене правильним рішенням. І про свої рішення я ніколи не шкодувала. Я грала і в Україні, і в Росії, і впевнена, що це ті місця, де мене хотів бачити Бог. В Росії я грала чотири роки, а потім отримала серйозну травму, після якої треба було робити операцію та проходити реабілітацію. А це не легкий і не швидкий процес. Тому я вирішила повернутисяв Україну і залишитися вдома.
 

«Пишу вірші і працюю над автобіографічною книгою»

Окрім футболу, я дуже люблю писати і почала це робити ще у шкільні роки. Коли я не вміла молитися, то всі переживання «виливала» на листок. Потім, коли прийшла до Бога, почала писати християнські вірші, вже маю власну збірку. Також зараз працюю над автобіографічною книгою і над створенням власного курсу про життя і спорт.

Я вийшла заміж та маю дворічну доньку. У мене християнська сім’я. Я треную дівчат, маю власну Академію футзалу у регіоні, де живу. Також треную маленьких дітей. Таких, як моя донька.

Ще я проводжу фітнес-марафони не тільки для спортсменів, але й для дівчат, які хочуть підтягнути своє тіло або спробувати себе у спорті. Працюю над створенням курсу «Життя — це не лише спорт», використовуючи свій спортивний досвід. Він призначений для тих, хто хоче щось змінити у власному житті.

Джерело  Еля Серкожаєва для ІА «Світогляд»

Похожие Новости

Комментарии:

Вы должны быть зарегистрированы чтобы оставлять комментарии. Авторизуйтесь под существующим аккаунтом или создайте новый.

Futsalua © 2018 Проект разработан командой Futsal Ukraine. Все права защищены.